Новорічні ялинкові прикраси тішили око. Ними торгували всюди: в магазинах і в підземних переходах, в ларьках і, просто, посеред вулиці.
Дивлячись на них хотілося купити все - від яскравої новорічної гірлянди до малесенької блискучої іграшки у формі смішного блакитного зайця.
«Скільки блиску!» –раділа я.
Від передчуття приходу чогось великого і визначного кортіло співати.
«Важливе не лише саме свято, а й процес підготовки до нього, - твердила я котромусь із своїх знайомих, і тут же тягнула його до магазину на пошуки незвичайного.
Та найчастіше робила це одна. Після роботи, перехопивши на ходу чашку кави, бігла до якоїсь із крамничок переглянути товар.
Що я шукала? Сказати про це не змогла б і сама, просто хотілося чогось дивовижного. Але хіба можна було купити чудо?
«Чудеса там, де в них вірять, - пригадала я вислів французького філософа, - і чим більше вірять…»
- Ой, - пискнула я, негайно забувши думку геніальної людини.
На великому пальці правої руки проступила краплина крові.
Перебираючи прикраси, я ненароком поранилася і тепер розгублено оглядалася по сторонах, не знаючи як зупинити кров.
- Ось візьміть, - простягнув мені паперову хустинку продавець, - ці нові прикраси надзвичайно колючі, - співчутливо промовив він.
Прикраси були зроблені у вигляді сріблястих зірочок і, незважаючи на колючість, дуже подобалися мені.
- Я все-таки візьму кілька, - сказала я і, діставши гроші, розплатилася.
Сім чудесних зірочок опинилися в моїй сумочці.
Вдома, оцінивши купу придбаних прикрас, я вирішила, що прийшла пора зайнятися пошуком ялинки. Вона, в моїй уяві, мала бути невеличкою, ошатною, з рівненькими гілочками, правильно розташованими одна відносно одної.
Проте, скільки не шукала таке деревце, а результат був одинаків:
- Немає такої - казали незадоволені моєю вимогливістю продавці ялинок і я знову йшла на пошуки.
Напередодні свята випав довгожданий сніг. Він трохи втішив мене, хоча повністю позбутися розчарування від того, що досі не знайшла своєї ялинки, не вдалося.
На вихідні я провідала батьків і залишилася ночувати в них.
Спостерігаючи як за вікном, на притрушений білим снігом батьківський сад, опускається вечір, я помітила там малесеньку ялиночку. Геть заметена, вона стояла посеред саду і була такою тендітною та гарною, що мені відразу захотілося прикрасити її.
Зірочки ще досі лежали в моїй сумці і я кинулася діставати їх звідти. А потім звільнила ялинку від снігу і розвісила прикраси.
Похитуючись на тоненьких гілочках, зірочки загадково засвітилися в темряві.
«Яке чудо!» - вигукнула я.
Зачарована їх світлом, я подивилася на ялиночку і зрозуміла, що більше ніколи не придбаю зрізану під новий рік деревину.
«Безсердечно нищити таку красу! – думала я. - Хіба не краще прикрашати ялинку, коли вона жива? Адже липка смола, що виступає на зрубі дерева – це кров, невже вона обов’язково має бути червоною, щоб люди зрозуміли це?»

2008 грудень КАРЄВА АЛІНА
E-mail: kareva.08@mail.ru