Холодна кава і палаюча сигарета
з тобою розмовляю як на сповіді
розкажу зараз всі свої секрети
чекатиму твоєї відповіді

І дим повільно рухається до стелі
а ти мовчиш, і я не знаю що сказати
закінчиться все ліжком у пустелі
якщо ми й далі будемо мовчати

Читаю по очам що ти ще не байдужий
Що ще кохаєш як уперше, як востаннє
Такий ти є не мужній і не дужий
І не чужий, не підіймеш повстання

Мовчання – загадка і тиша – таємниця
І легка усмішка блукає на вустах
Твоя душа навік моя темниця
Твої слова застигли на губах

Рукою обережно доторкнешся до волосся
Тобі подобається коли я дивлюся
Коли нема у мене голосу
Коли тебе я зовсім не боюся

І котиться сльоза, самотня на обличчі
Як одинокий острів в океані
Нарешті ти сказав, що це мені не личить
Що плачуть тільки укінці, востаннє

Хіба ж це не кінець, хіба це не остання зустріч
Хіба це не моє з тобою прощання?
Мені давно набридло намагання
Шукати зв‘язок, збирать шматки, іти назустріч

І я мовчу, несила говорити
Незмога щось казати в виправдання
Холодна кава і погасла сигарета
Мовчання, лиш мовчання, лиш мовчання…