БІЛЯ ОДИНОКОЇ МОГИЛИ…
Явори схилились край дороги,
Низько своє віття опустили,
Так роки проходять на сторожі
Біля одинокої могили.

…День тоді заграва сповивала,
Розривалось небо в громах гніву,
Клуби диму сонце закривали
І на землю падали зчорнілу.

Він упав, мов скошений косою
Колосок пшеничний в ріднім полі,
І в останню мить затис до болю
Грудочку землі в своїй долоні.

Білозубий в сонячному полі,
Очі, як весняні шати,
І схилилася над ним поволі
У німій скорботі мати.

Марив, що вона чола торкнулась
І промовив спраглими вустами
Слово, що його ми вчились
Промовлять найпершим «Мама...»

Далі ніч і морок. Десь на Україні,
Біля спаленої німцем хати,
Дожидатиме даремно сина
Почорніла з горя й туги мати.

І дарма чекатиме дівчина,
Доки не прийде в конверті
Повідомлення, що він загинув,
Як герой, хоробрих смертю.

Бій затих, лише димились
Догораючи дерева, хати,
І пілотки скинувши, схилились
Над товаришем своїм солдати.

Стиснуті вуста у всіх до болю,
У серцях скупі солдатські сльози…
Поховали юнака у полі
Попід яворами при дорозі.

І вони схилились край дороги
Низько свої віти опустили
І роки проходять на сторожі
Біля одинокої могили.

МАЛЬВА МАРІЯ