
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.18
15:36
Всіх потворних істот видаляю з життя,
не з'ясовуючи в чому справа.
Вимітаю із серця токсичне сміття,
й тих у кого душа порохнява.
Підлість не визнаю, як у спину плювки,
зневажаю Іуд лицемірних.
Не подам психопату я більше руки —
не з'ясовуючи в чому справа.
Вимітаю із серця токсичне сміття,
й тих у кого душа порохнява.
Підлість не визнаю, як у спину плювки,
зневажаю Іуд лицемірних.
Не подам психопату я більше руки —
2025.10.18
04:38
Шановна Редакція Майстерень! Наш видатний покидьок (ой, вибачте) автор Самослав Желіба під черговим ніком продовжує робити гидоту авторам. На цей раз він образив нашу чудову поетесу Тетяну Левицьку. На її вірш "Щенячий" він написав таку рецензію (текст
2025.10.17
23:05
Вже ні чарів, ні спокуси,
Ні цілунку в темноті.
Навіть спогаду боюся,
Бо і спогади не ті.
А гулялось - так гулялось,
Наче буря - вглиб і вшир,
Нижче пояса дістало
Ні цілунку в темноті.
Навіть спогаду боюся,
Бо і спогади не ті.
А гулялось - так гулялось,
Наче буря - вглиб і вшир,
Нижче пояса дістало
2025.10.17
21:50
Із тиші комори,
набитій різним мотлохом,
лунає голос віків.
Він губиться в шумі,
як у брудних водах.
Його так легко заглушити.
Голос віків тендітний,
як шелест листя,
набитій різним мотлохом,
лунає голос віків.
Він губиться в шумі,
як у брудних водах.
Його так легко заглушити.
Голос віків тендітний,
як шелест листя,
2025.10.17
21:49
Так буває, вір не вір,
Я від щастя сам не свій.
Бо мені таки щастить:
Моя вдача – то є ти.
Приспів:
Круглий світ, як не крути,
Мов клубочок непростий.
Я від щастя сам не свій.
Бо мені таки щастить:
Моя вдача – то є ти.
Приспів:
Круглий світ, як не крути,
Мов клубочок непростий.
2025.10.17
16:29
Щоб не пускати дим у очі
Заради зниклої краси,
Які слова почути хочеш
У найсуворіші часи?
Куди нестерпну правду діти,
Аби від сліз уберегти, -
І як я маю говорити,
Щоб усміхалась звично ти?
Заради зниклої краси,
Які слова почути хочеш
У найсуворіші часи?
Куди нестерпну правду діти,
Аби від сліз уберегти, -
І як я маю говорити,
Щоб усміхалась звично ти?
2025.10.17
15:14
Коли тобі сняться рожеві сни,
Чи неймовірно яскрава картина,
Це мами молитва летить в небесах,
Бо ти завжди її люба дитина.
Коли на ранок усміхаєшся дню,
В душі плекаєш передчуття свята,
То це кружляє в височині
Чи неймовірно яскрава картина,
Це мами молитва летить в небесах,
Бо ти завжди її люба дитина.
Коли на ранок усміхаєшся дню,
В душі плекаєш передчуття свята,
То це кружляє в височині
2025.10.17
13:56
І велелюдно,
і пустельно -
у плетиві людських орбіт.
Шматує сни
гудок пекельний,
мов апокаліптичний біт, -
ламається у хату, душу:
і пустельно -
у плетиві людських орбіт.
Шматує сни
гудок пекельний,
мов апокаліптичний біт, -
ламається у хату, душу:
2025.10.17
12:29
На порозі волоцюга
Їсить без турбот
Метильований сендвіч
Сам – ходячий гардероб
Ось іде дочка єпископа
Із іншого кута
Йому так ніби заздрить
Її гнали все життя
Їсить без турбот
Метильований сендвіч
Сам – ходячий гардероб
Ось іде дочка єпископа
Із іншого кута
Йому так ніби заздрить
Її гнали все життя
2025.10.17
11:13
А косо-око-лапих не приймає
деінде неугноєна земля,
та удобряє
де-не-де, буває,
війна тілами їхніми поля.
***
А балом правлять люди-тріпачі
деінде неугноєна земля,
та удобряє
де-не-де, буває,
війна тілами їхніми поля.
***
А балом правлять люди-тріпачі
2025.10.17
10:44
Вийшов друком альманах сучасної жіночої поезії "Розсипані зорі", 50 поетес.
Примірники альманаху отримала. Зміст подаю на фейсбуці, дехто цікавився.
Видавництво "Терен", м. Луцьк. Вдячна видавцям та упоряднику за запрошення.
Ціна 300, для інформ
Примірники альманаху отримала. Зміст подаю на фейсбуці, дехто цікавився.
Видавництво "Терен", м. Луцьк. Вдячна видавцям та упоряднику за запрошення.
Ціна 300, для інформ
2025.10.16
22:36
Зникнути в невідомості,
розчинитися у просторі,
розпастися на частинки,
перетворитися на пил.
Пил стає господарем доріг,
найбільшим повелителем,
німим оракулом,
який віщує істини.
розчинитися у просторі,
розпастися на частинки,
перетворитися на пил.
Пил стає господарем доріг,
найбільшим повелителем,
німим оракулом,
який віщує істини.
2025.10.16
20:33
Її хода здавалася легкою.
Під стукіт крапель, наче каблучків,
Між скелями стежиною вузькою
Свою руду коханку жовтень вів.
Від чар її немає порятнку.
Смарагди-очі, серце-діамант,
А на вустах мелодія цілунку
Під стукіт крапель, наче каблучків,
Між скелями стежиною вузькою
Свою руду коханку жовтень вів.
Від чар її немає порятнку.
Смарагди-очі, серце-діамант,
А на вустах мелодія цілунку
2025.10.16
20:04
Які лиш не проживали з тих часів далеких
У Криму народи: таври, скіфи, поряд греки,
І сармати, й печеніги, половці, хозари,
Візантійці, готи й турки, накінець, татари.
Генуезці і вірмени торгували крамом.
Москалі, якщо і були, то лише рабами.
Та і
У Криму народи: таври, скіфи, поряд греки,
І сармати, й печеніги, половці, хозари,
Візантійці, готи й турки, накінець, татари.
Генуезці і вірмени торгували крамом.
Москалі, якщо і були, то лише рабами.
Та і
2025.10.16
16:30
На відліку дванадцять час спинився —
прочитана сторінка ще одного дня.
Осіння мла, порожня годівниця
не нагодує з рук замерзле цуценя.
Хтось викинув дружка... Іди до мене,
зігрію серцем, хоч сама тепер, як ти
тремчу від холоду листком червленим
прочитана сторінка ще одного дня.
Осіння мла, порожня годівниця
не нагодує з рук замерзле цуценя.
Хтось викинув дружка... Іди до мене,
зігрію серцем, хоч сама тепер, як ти
тремчу від холоду листком червленим
2025.10.16
10:43
Шпак з довгим хвостом,
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Костянтин Мордатенко (1975) /
Вірші
С С С Р
(думки солдата, що один зостався живим
з усього загону, який вирвався з німецького оточення,
і прямує лісом до своїх…)
_________________________________________
Біль. Незагоєна рана ядуча…
Земля – коровай, а могили – вильця*.
Людське життя – це Вам не базалучча*,
не добриво: всесвіт без краю й кінця.
Друга всесвітня війна. Україна:
(вивозили землю святу в Третій Рейх) –
страх скільки знищено, та на коліна
не стали, а вижили.
«Брей, море, брей!
Ходить сербин по базарі.
Та торгує дівчиноньку.
Брей, море, брей!»
- - - - - - - - - - - - - - - - - -
Рік тисяча дев’ятсот сорок третій…
Приречений стать перегноєм – загін
червоноармійський – в обличчя смерті
плював – вимирався* з оточення. Дзвін
заупокійний стояв, бо дзвіниця –
це трепіт у серці людської краси.
Щоб потім корінню дерев цих насниться…
І кожен з бійців чув свої голоси:
чи то колискова, що мати співала,
кохання далекого ніжні слова?
І тілом у землю душа приростала,
не хтіла за хмари чи то не могла…
«Вставайте, солдатики, хлопчики ніжні, –
душа над тілами голосить, кричить –
бо хто ж з Батьківщини всю нечисть цю вижине,
вставайте свободу свою боронить…»
І Смерть святкувала із кулями стрітення.
А може не з кулями? З культом Вождя?
Всі ті, хто з тортурами ще недопитані,
своє віддавили голодне життя.
«О голоде, голоде, навіть в іконі
Святий Чудотворець опух… А тепер… –
прикладом об землю як гупнув, – законні
права – я людина, живий, я не вмер…»
І світ спалахнув – не від вибуху – Сонце.
Воно не змінилось – так само горить…
А люди, як ті пацюки, в хижій гонці…
Майбутнього жоден не зна’ ворожбит*…
«А я у гай ходила по квітку ось таку…» –
аж посміхнувсь – в лиху годину
прийшов Тичина:
життя підбадьорює, розпуці – завгорює*.
Посмішка, острах і запал нервовий,
зелена Євангелія, чорний біль…
доки сухим є табак долоньковий,
допоки у серці синіє жеврій.
Доки чорнозем – синонім родючих
земель українських – ми будемо жить,
навіть на мапі союз довгелючий
радянський – Вкраїну не розпорошить…
Бо серце – не просто «тьох-тьох» чи зітхання.
Від роду козацького не відклянусь.
А мова моя – не якесь дріботання*:
в ній кров гайдамацька і Київська Русь.
«Брах-тарарах» – автоматна б’є черга…
птахи стрепехнулись, ліс ніби підвісь,
хмара неначе скуйовджена джерґа *,
боязнь у прожилках, в житті кожнім – скрізь:
«Зрадиш, то виживеш» б’є думка вража.
Щоб пальцем на діда… плювали услід?
За Батьківщину, за Сталіна, кажете?
Зі зброєю смерть перечовгаю вбрід:
а ні – то умру – за хатину брусовану,
за маму… Вона похоронну – під скло…
(я знаю – де батько і дід сфотографовані).
Від передчуття – аж в душі запекло…
Жити так хочу… Як вовк ув облозі…
Інстинкти божественні, не підведіть.
О Діво Маріє, дай сили, госпосю,
гнобителям нашим віддать віть за віть*.
Сонцем підгнічене місиво спало
(із крові і грязі в липневій росі),
крещендо голодні думки набігали,
життя, як Різдво, – воно завжди в числі…
«Нема що поїсти? Будь ласка: решітка –
шматочок від шапочки тре відламать,
вмокнути у сіль (запитаєте – звідки?):
а поту навіщо дарма висихать…
Блаженна погода… Як би ж не війна ця…
З ліщини би вудлищ таких наламав…
Чи то до своїх і не варт пробиваться:
навряд чи повірять, а там – трибунал?»
Весь виснажений, як в жнива гостре поле,
від втоми звалився, мов скирта хитка.
Кісток українських по світу доволі
насіяла щедро Господня рука.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Де Україна в війні із фашистом?
Вихолощування? Як це статись могло?
Правдиву історію, а не бокшисту*!
Найбільше з народів усіх полягло –
людей української крові,
із прізвищами, що закінчення «-ко».
Загиблих в війні нема випадкових.
Немов бугаєве дурман-молоко* –
ідеологія комуністична – двулична.
Стопроклята. Непрощенна, без каяття…
В них Бога нема, але Бог їм суддя…
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Під чоботом хруснуло, м’яко прогнулось –
(заглиблений в себе в дрімуче глушня*)
від німців подалі тікав та спіткнулось
життя об життя – розчавив пташеня…
На мить зупинився. І майже відразу
підняв мертву птаху й промовив: «Я зна-а-ав…»
із пір’ям липким, бо в крові, жильне м'ясо
розплюснуте, свіже до рота поклав.
Втомився вже так, що й не чув своїх ніг.
«Віддихаюсь трохи, та як дергону» –
сказав українець. Й щосили побіг
у другу всесвітню священну війну…
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Біль невигойний відкритої рани…
«Ніхто не забутий…» – лунає як «дзус*»
на кицьку паршиву. А я скажу прямо:
Україна свята – не Радянський Союз…
________________________________________________
вильце – обрядове деревце українського весілля: віть сосни (зимою) або іншого дерева (літом) устромлюється у хліб або весільний коровай, а кожна гілочка прикрашається квітами, колоссям, калиновими ягодами з хмелем, кольоровими (золотими, срібними та ін.) нитками, стрічками та паперами; до гілочок прикріплюються також невеликі запалені свічі. Робить вильце має назву «вити вильце». Воно стоїть на столі на протязі усього весілля.
базалучча – різний мотлох
вимирався (неологізм) – йшли в атаку на вірну смерть
завгорювати – зашкоджувати
ворожбит – той, хто вгадує майбутнє чи минуле, за якимись прикметами або ворожачи на картах.
дріботання – нерозбірливий говір скоромовкою
бугаєві молоко – назва молока, що приготовлене із конопляного насіння або маку
глушня – глуха місцина
дзус - Крик, яким відганяють котів
віть за віть оддати – віддячи тим же, віддати рівне за рівне
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
С С С Р
(думки солдата, що один зостався живим
з усього загону, який вирвався з німецького оточення,
і прямує лісом до своїх…)
_________________________________________
Біль. Незагоєна рана ядуча…
Земля – коровай, а могили – вильця*.
Людське життя – це Вам не базалучча*,
не добриво: всесвіт без краю й кінця.
Друга всесвітня війна. Україна:
(вивозили землю святу в Третій Рейх) –
страх скільки знищено, та на коліна
не стали, а вижили.
«Брей, море, брей!
Ходить сербин по базарі.
Та торгує дівчиноньку.
Брей, море, брей!»
- - - - - - - - - - - - - - - - - -
Рік тисяча дев’ятсот сорок третій…
Приречений стать перегноєм – загін
червоноармійський – в обличчя смерті
плював – вимирався* з оточення. Дзвін
заупокійний стояв, бо дзвіниця –
це трепіт у серці людської краси.
Щоб потім корінню дерев цих насниться…
І кожен з бійців чув свої голоси:
чи то колискова, що мати співала,
кохання далекого ніжні слова?
І тілом у землю душа приростала,
не хтіла за хмари чи то не могла…
«Вставайте, солдатики, хлопчики ніжні, –
душа над тілами голосить, кричить –
бо хто ж з Батьківщини всю нечисть цю вижине,
вставайте свободу свою боронить…»
І Смерть святкувала із кулями стрітення.
А може не з кулями? З культом Вождя?
Всі ті, хто з тортурами ще недопитані,
своє віддавили голодне життя.
«О голоде, голоде, навіть в іконі
Святий Чудотворець опух… А тепер… –
прикладом об землю як гупнув, – законні
права – я людина, живий, я не вмер…»
І світ спалахнув – не від вибуху – Сонце.
Воно не змінилось – так само горить…
А люди, як ті пацюки, в хижій гонці…
Майбутнього жоден не зна’ ворожбит*…
«А я у гай ходила по квітку ось таку…» –
аж посміхнувсь – в лиху годину
прийшов Тичина:
життя підбадьорює, розпуці – завгорює*.
Посмішка, острах і запал нервовий,
зелена Євангелія, чорний біль…
доки сухим є табак долоньковий,
допоки у серці синіє жеврій.
Доки чорнозем – синонім родючих
земель українських – ми будемо жить,
навіть на мапі союз довгелючий
радянський – Вкраїну не розпорошить…
Бо серце – не просто «тьох-тьох» чи зітхання.
Від роду козацького не відклянусь.
А мова моя – не якесь дріботання*:
в ній кров гайдамацька і Київська Русь.
«Брах-тарарах» – автоматна б’є черга…
птахи стрепехнулись, ліс ніби підвісь,
хмара неначе скуйовджена джерґа *,
боязнь у прожилках, в житті кожнім – скрізь:
«Зрадиш, то виживеш» б’є думка вража.
Щоб пальцем на діда… плювали услід?
За Батьківщину, за Сталіна, кажете?
Зі зброєю смерть перечовгаю вбрід:
а ні – то умру – за хатину брусовану,
за маму… Вона похоронну – під скло…
(я знаю – де батько і дід сфотографовані).
Від передчуття – аж в душі запекло…
Жити так хочу… Як вовк ув облозі…
Інстинкти божественні, не підведіть.
О Діво Маріє, дай сили, госпосю,
гнобителям нашим віддать віть за віть*.
Сонцем підгнічене місиво спало
(із крові і грязі в липневій росі),
крещендо голодні думки набігали,
життя, як Різдво, – воно завжди в числі…
«Нема що поїсти? Будь ласка: решітка –
шматочок від шапочки тре відламать,
вмокнути у сіль (запитаєте – звідки?):
а поту навіщо дарма висихать…
Блаженна погода… Як би ж не війна ця…
З ліщини би вудлищ таких наламав…
Чи то до своїх і не варт пробиваться:
навряд чи повірять, а там – трибунал?»
Весь виснажений, як в жнива гостре поле,
від втоми звалився, мов скирта хитка.
Кісток українських по світу доволі
насіяла щедро Господня рука.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Де Україна в війні із фашистом?
Вихолощування? Як це статись могло?
Правдиву історію, а не бокшисту*!
Найбільше з народів усіх полягло –
людей української крові,
із прізвищами, що закінчення «-ко».
Загиблих в війні нема випадкових.
Немов бугаєве дурман-молоко* –
ідеологія комуністична – двулична.
Стопроклята. Непрощенна, без каяття…
В них Бога нема, але Бог їм суддя…
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Під чоботом хруснуло, м’яко прогнулось –
(заглиблений в себе в дрімуче глушня*)
від німців подалі тікав та спіткнулось
життя об життя – розчавив пташеня…
На мить зупинився. І майже відразу
підняв мертву птаху й промовив: «Я зна-а-ав…»
із пір’ям липким, бо в крові, жильне м'ясо
розплюснуте, свіже до рота поклав.
Втомився вже так, що й не чув своїх ніг.
«Віддихаюсь трохи, та як дергону» –
сказав українець. Й щосили побіг
у другу всесвітню священну війну…
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Біль невигойний відкритої рани…
«Ніхто не забутий…» – лунає як «дзус*»
на кицьку паршиву. А я скажу прямо:
Україна свята – не Радянський Союз…
________________________________________________
вильце – обрядове деревце українського весілля: віть сосни (зимою) або іншого дерева (літом) устромлюється у хліб або весільний коровай, а кожна гілочка прикрашається квітами, колоссям, калиновими ягодами з хмелем, кольоровими (золотими, срібними та ін.) нитками, стрічками та паперами; до гілочок прикріплюються також невеликі запалені свічі. Робить вильце має назву «вити вильце». Воно стоїть на столі на протязі усього весілля.
базалучча – різний мотлох
вимирався (неологізм) – йшли в атаку на вірну смерть
завгорювати – зашкоджувати
ворожбит – той, хто вгадує майбутнє чи минуле, за якимись прикметами або ворожачи на картах.
дріботання – нерозбірливий говір скоромовкою
бугаєві молоко – назва молока, що приготовлене із конопляного насіння або маку
глушня – глуха місцина
дзус - Крик, яким відганяють котів
віть за віть оддати – віддячи тим же, віддати рівне за рівне
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію