Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.07
21:51
А без тебе і небо несинє —
наче осінь дочасна спива
з неба синяву всмак по краплині.
Вигасає в осмуті трава.
Замовкають поволі цикади —
найказковіший супровід снів, —
а натомість нема кому грати.
Кожен вечір тепер онімів.
наче осінь дочасна спива
з неба синяву всмак по краплині.
Вигасає в осмуті трава.
Замовкають поволі цикади —
найказковіший супровід снів, —
а натомість нема кому грати.
Кожен вечір тепер онімів.
2026.08.07
15:27
Чорний сніг і попелястий світанок
Контраст цієї ночі розколов місто навпіл. На римських барикадах легіонери, втомлені, брудні від сажі та кіптяви, дивилися на заграву з полегшенням. Вони витирали піт з чола і міцніше стискали руків'я своїх гладіусів.
2026.08.07
12:05
оса влітає
лупиться у скло
минають спаси
вицвітають квіти
не спиться
радше умирається
в це літо
усе для того
лупиться у скло
минають спаси
вицвітають квіти
не спиться
радше умирається
в це літо
усе для того
2026.08.07
11:54
Холодний вітер люто свище
Із потойбіччя, з царства снів,
Роздмухуючи попелище
Старих ідей, старих вождів.
Ніхто цей епос не напише.
Перо - у реготі вогнів.
Холодний вітер продиктує
Із потойбіччя, з царства снів,
Роздмухуючи попелище
Старих ідей, старих вождів.
Ніхто цей епос не напише.
Перо - у реготі вогнів.
Холодний вітер продиктує
2026.08.07
07:27
Лука вогка та зелена,
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
2026.08.06
20:14
Лунная поляна
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
2026.08.06
17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
2026.08.06
15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
2026.08.06
15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про
2026.08.06
14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
2026.08.06
14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
2026.08.06
12:01
Суд історії на балконі палацу
Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част
2026.08.06
11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Мацко (1978) /
Проза
Зажурилась бабуся Зима.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зажурилась бабуся Зима.
Казка
Якось наприкінці осені, коли день уже став дуже коротенький, а ніч – довгою та холодною, надумала бабуся Зима піти однієї такої ночі на розвідини до людей, на землю та послухати, що про неї говорять, чи чекають на її прихід. Підійшла вона під віконце до хатини, де жили старенькі дідусь із бабусею, і чує:
– Ой, діду, вже й зимонька не за горами, принесе вона до нас сніги та морози, а так ще тепла хочеться. А може, забариться Зимонька й прийде до нас пізніше. Погрілись би ще трішки.
– Так, бабусю, так. Правду ти кажеш, але ж чи забариться вона?!
Сумно стало Зимі від тих слів, проте пішла вона ще під інше віконце послухати, може, там на неї чекають. Чує, якась молодиця з матір’ю розмовляє:
– Ой, не треба ще нам холоду та Зимоньки. Ще дах у хаті не залатаний, холодно нам буде. От якби десь заблукала Зимонька, а то й зовсім не прийшла до нас...
Образилася бабуся Зима. „Чого ж так усі мене не хочуть бачити? Чи я комусь зло роблю? Снігом, немов ковдрою, землю вкриваю. Діточкам для санчат дорогу встеляю. Та коли так, то й не піду я на землю, нехай без мене живуть і красну Весну чекають. Я ще й Віхолі, Морозу та Сніговію скажу, щоби не йшли між люди.”
Так і зробила. От уже й час іти зимі на землю, а вона собі спить і нікуди не поспішає. Мороз, Сніговій та Віхола також відпочивають. Навіщо ж іти, коли їх не чекають?!
А на землі весело. Уже й би мала прийти Зима, а все її нема. Тепло людям, щасливі всі. Минув отак місяць, минув другий. Уже й Новий рік не за горами. Вже інше почали люди говорити.
– Як же це Новий рік – та без Діда Мороза, без Сніговія і Зимоньки зустрічати? Не годиться так. Та й поля вже давно треба вкрити білою ковдрою. Інакше озимина переростати почне, коли і надалі таке тепло буде. Пропаде наш урожай? Загине все.
Забідкалися люди. І дахи вже полатали, і нагрілися, та й ялинки в хатинках у розкішне вбрання одягнули, до Нового Року готуючись, а Зими нема і нема.
А дітвора? Дітвора геть духом упала. Вже й наче зима, а ні тобі на саночках чи лижах покататися, ні ковзанки на ставку зробити чи снігову бабу зліпити, ні у сніжки погратися. Сумно навкруги, сіро. Та й намислила дітлашня у передноворічний вечір зібратися гуртом і піти на вигін, за село, щоби Зимоньку закликати. Так і зробили. Узяли санки, лижі, ковзани та й вийшли гуртом на гірку.
– Зимонько-Зимо, бабусю! – почали благати вони. – Пробач, якщо образили тебе! Прийди до нас з Дідом Морозом, Сніговієм та Віхолою! Сумно нам без тебе. Ось санки, ковзани, лижі, а кататися нам ніде.
Першим почув ці благання дідусь Мороз. Шкода йому стало маленьких діток та ще й у передноворічний вечір. Визирнув він на вигін і давай щипати дитячі носики та щічки.
– Ой, дивіться, дивіться! Мороз прийшов, почув нас. Дідусю Морозе, дякуємо тобі за те, що послухав нас. А ще передай бабусі Зимі, Сніговію та Віхолі, що ми дуже чекаємо на них. Он і земленька вже би відпочила під теплою сніговою ковдрою.
На ці слова ще сильніше Мороз ущипнув діток за носики, а вони раді та щасливі, побігли по домівках, знаючи, що тепер Зима обов’язково прийде.
І справді, всю Новорічну ніч працювала бабуся Зима з дідусем та дітками - Сніговієм та Віхолою. А коли люди вранці прокинулися, то могли очей відвести від такої краси. Усе довкола було вкрите пухкою білою ковдрою, вікна у хатинках старанно вимережані дивовижними візерунками, які створив дідусь Мороз, а ставки скуті кригою. На деревах, наче мереживо, лежав блискучий іній. І все це на сонечку виблискувало та вигравало всіма барвами веселки.
– Дякуємо тобі, Зимонько! Пробач що не хотіли бачити тебе, – говорили люди.
А дітки веселилися та гралися біленьким сніжком. Хто на санчатах, хто на лижах чи ковзанах, а хто ліпив снігову бабу або грав у сніжки. Всі були раді, що Зимонька нарешті прийшла.
Бабуся Зима, дивлячись на ці веселощі, лише посміхалася.
Якось наприкінці осені, коли день уже став дуже коротенький, а ніч – довгою та холодною, надумала бабуся Зима піти однієї такої ночі на розвідини до людей, на землю та послухати, що про неї говорять, чи чекають на її прихід. Підійшла вона під віконце до хатини, де жили старенькі дідусь із бабусею, і чує:
– Ой, діду, вже й зимонька не за горами, принесе вона до нас сніги та морози, а так ще тепла хочеться. А може, забариться Зимонька й прийде до нас пізніше. Погрілись би ще трішки.
– Так, бабусю, так. Правду ти кажеш, але ж чи забариться вона?!
Сумно стало Зимі від тих слів, проте пішла вона ще під інше віконце послухати, може, там на неї чекають. Чує, якась молодиця з матір’ю розмовляє:
– Ой, не треба ще нам холоду та Зимоньки. Ще дах у хаті не залатаний, холодно нам буде. От якби десь заблукала Зимонька, а то й зовсім не прийшла до нас...
Образилася бабуся Зима. „Чого ж так усі мене не хочуть бачити? Чи я комусь зло роблю? Снігом, немов ковдрою, землю вкриваю. Діточкам для санчат дорогу встеляю. Та коли так, то й не піду я на землю, нехай без мене живуть і красну Весну чекають. Я ще й Віхолі, Морозу та Сніговію скажу, щоби не йшли між люди.”
Так і зробила. От уже й час іти зимі на землю, а вона собі спить і нікуди не поспішає. Мороз, Сніговій та Віхола також відпочивають. Навіщо ж іти, коли їх не чекають?!
А на землі весело. Уже й би мала прийти Зима, а все її нема. Тепло людям, щасливі всі. Минув отак місяць, минув другий. Уже й Новий рік не за горами. Вже інше почали люди говорити.
– Як же це Новий рік – та без Діда Мороза, без Сніговія і Зимоньки зустрічати? Не годиться так. Та й поля вже давно треба вкрити білою ковдрою. Інакше озимина переростати почне, коли і надалі таке тепло буде. Пропаде наш урожай? Загине все.
Забідкалися люди. І дахи вже полатали, і нагрілися, та й ялинки в хатинках у розкішне вбрання одягнули, до Нового Року готуючись, а Зими нема і нема.
А дітвора? Дітвора геть духом упала. Вже й наче зима, а ні тобі на саночках чи лижах покататися, ні ковзанки на ставку зробити чи снігову бабу зліпити, ні у сніжки погратися. Сумно навкруги, сіро. Та й намислила дітлашня у передноворічний вечір зібратися гуртом і піти на вигін, за село, щоби Зимоньку закликати. Так і зробили. Узяли санки, лижі, ковзани та й вийшли гуртом на гірку.
– Зимонько-Зимо, бабусю! – почали благати вони. – Пробач, якщо образили тебе! Прийди до нас з Дідом Морозом, Сніговієм та Віхолою! Сумно нам без тебе. Ось санки, ковзани, лижі, а кататися нам ніде.
Першим почув ці благання дідусь Мороз. Шкода йому стало маленьких діток та ще й у передноворічний вечір. Визирнув він на вигін і давай щипати дитячі носики та щічки.
– Ой, дивіться, дивіться! Мороз прийшов, почув нас. Дідусю Морозе, дякуємо тобі за те, що послухав нас. А ще передай бабусі Зимі, Сніговію та Віхолі, що ми дуже чекаємо на них. Он і земленька вже би відпочила під теплою сніговою ковдрою.
На ці слова ще сильніше Мороз ущипнув діток за носики, а вони раді та щасливі, побігли по домівках, знаючи, що тепер Зима обов’язково прийде.
І справді, всю Новорічну ніч працювала бабуся Зима з дідусем та дітками - Сніговієм та Віхолою. А коли люди вранці прокинулися, то могли очей відвести від такої краси. Усе довкола було вкрите пухкою білою ковдрою, вікна у хатинках старанно вимережані дивовижними візерунками, які створив дідусь Мороз, а ставки скуті кригою. На деревах, наче мереживо, лежав блискучий іній. І все це на сонечку виблискувало та вигравало всіма барвами веселки.
– Дякуємо тобі, Зимонько! Пробач що не хотіли бачити тебе, – говорили люди.
А дітки веселилися та гралися біленьким сніжком. Хто на санчатах, хто на лижах чи ковзанах, а хто ліпив снігову бабу або грав у сніжки. Всі були раді, що Зимонька нарешті прийшла.
Бабуся Зима, дивлячись на ці веселощі, лише посміхалася.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
