
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.02.14
05:18
Ніжнотонна, безмежна, прозора
І манлива така далечінь
Знову настіж розкрилася зору,
Хоч дими ледь накинули тінь.
Тонуть очі в глибинах безкраїх
Позолочених сонцем полів, –
І усмішка з лиця не зникає,
І вчуваю свій радісний спів.
І манлива така далечінь
Знову настіж розкрилася зору,
Хоч дими ледь накинули тінь.
Тонуть очі в глибинах безкраїх
Позолочених сонцем полів, –
І усмішка з лиця не зникає,
І вчуваю свій радісний спів.
2025.02.14
05:14
Горобину доклювали сойки,
тиснуться до вікон снігурі,
якась птаха невідома зойкне
в посинілий скипень на зорі,
розійшовся до безмежжя лютий,
випалив морозом геть усе,
сонячне проміння, наче труту,
поміж срібла інею несе,
тиснуться до вікон снігурі,
якась птаха невідома зойкне
в посинілий скипень на зорі,
розійшовся до безмежжя лютий,
випалив морозом геть усе,
сонячне проміння, наче труту,
поміж срібла інею несе,
2025.02.13
20:23
Зло безсмертне,
воно переходить
в інші форми,
як і добро.
Хоч би скільки
ми намагалися
його викорчовувати,
зло однаково залишиться
воно переходить
в інші форми,
як і добро.
Хоч би скільки
ми намагалися
його викорчовувати,
зло однаково залишиться
2025.02.13
20:15
Вона несла пакет за копійчину,
немовби саквояж від Valentino.
Атакували погляди дівчину,
та упирались в елегантну… спину!
У натовпі лебідка пропливала,
схиливши долу карі оченята,
а бісики із них і гострі жала –
немовби саквояж від Valentino.
Атакували погляди дівчину,
та упирались в елегантну… спину!
У натовпі лебідка пропливала,
схиливши долу карі оченята,
а бісики із них і гострі жала –
2025.02.13
20:03
Слова Ніни Виноградської
Музика Павла Якимчука
Очі сині мрію розтривожили,
Мов досвітнє небо, молоду.
Сколихнули все і насторожили,
Бо зустрілись вранці у саду.
Музика Павла Якимчука
Очі сині мрію розтривожили,
Мов досвітнє небо, молоду.
Сколихнули все і насторожили,
Бо зустрілись вранці у саду.
2025.02.13
19:54
Я дуже схожа на свойого діда,
Така ж уперта, до роботи зла.
Коли болить, то не подам і виду,
Й не по мені чужинська кабала.
Усе пройду, ніхто не вбачить сліду,
Що щось мені було не до душі.
Мені відомі муки болю й стиду,
Така ж уперта, до роботи зла.
Коли болить, то не подам і виду,
Й не по мені чужинська кабала.
Усе пройду, ніхто не вбачить сліду,
Що щось мені було не до душі.
Мені відомі муки болю й стиду,
2025.02.13
19:35
День 39-й далі. Вправи з луком)
1.
Учта тяглася – як гумова,
з хати не йшли женишеньки,
тож Пенелопа придумала
бахурам конкурс новенький.
1.
Учта тяглася – як гумова,
з хати не йшли женишеньки,
тож Пенелопа придумала
бахурам конкурс новенький.
2025.02.13
19:21
Сидять діди попід грушу стару та високу.
Така стара, що давно вже і грушок не родить.
Сюди парубки вечорами дівок своїх водять,
А вдень діди засідають у неї під боком.
Густе листя їх від сонця гарно укриває,
А вітерець прохолодний заліта, куйовдить
Така стара, що давно вже і грушок не родить.
Сюди парубки вечорами дівок своїх водять,
А вдень діди засідають у неї під боком.
Густе листя їх від сонця гарно укриває,
А вітерець прохолодний заліта, куйовдить
2025.02.13
18:58
І в очах прочитаю я,
Скільки болю було у них,
Скільки горя і бід здійняв,
Буревісник над схлипом хвиль.
Світле небо в твоїх очах
Убирається в сукню з туч,
І танцює у нім гроза,
Осипаючи камінь з круч.
Скільки болю було у них,
Скільки горя і бід здійняв,
Буревісник над схлипом хвиль.
Світле небо в твоїх очах
Убирається в сукню з туч,
І танцює у нім гроза,
Осипаючи камінь з круч.
2025.02.13
18:54
В траві сидить гундарик,
Гортає календарик.
Ось грудень, січень, лютий...
В кого б лайном жбурнути?
До нього ледве диба
Обіженка шеліба,
На одязі лівреї.
Гортає календарик.
Ось грудень, січень, лютий...
В кого б лайном жбурнути?
До нього ледве диба
Обіженка шеліба,
На одязі лівреї.
2025.02.13
16:19
Навіщо треба свідки Ієгові?
Кому потрібно свідчити і що?
Якщо у світі першим було слово,
воно можливо розповість про щось?
Хто вимовив його та і до кого?
Була у чому слова того суть?
Коли на щастя бережем підкови,
Кому потрібно свідчити і що?
Якщо у світі першим було слово,
воно можливо розповість про щось?
Хто вимовив його та і до кого?
Була у чому слова того суть?
Коли на щастя бережем підкови,
2025.02.13
13:03
«Крендель» перший чомусь був вилучений, хоча там не було жодного прізвища, жодної образи на кшталт: «ти, лисе чмо»… Отже, одним дозволено все, а іншим треба мовчки все ковтати - таке ось «рівноправ‘я» на порталі…
Але читачі все одно встигають прочитати і
Але читачі все одно встигають прочитати і
2025.02.13
11:46
Знову словеса брудні течуть,
То вмочає в бруд перо достоту
Нанависник мій графоманчук -
Пожирач талантів чорноротий.
Ви питаєте, у чому річ?
Що в душі його шкребуться миші?
Давить заздра жаба кожну ніч -
То вмочає в бруд перо достоту
Нанависник мій графоманчук -
Пожирач талантів чорноротий.
Ви питаєте, у чому річ?
Що в душі його шкребуться миші?
Давить заздра жаба кожну ніч -
2025.02.13
11:06
Я варю тобі зілля, і пару по вітру розвію,
Щоб вона долетіла в далекі твої болотА,
Придавила тебе, утопила в твоїм божевіллі,
І у горлі, як олово, стала каховська вода.
Я - то мавка херсонського степу, я - ласка*,
Для якої не лИшилось місця у плині
Щоб вона долетіла в далекі твої болотА,
Придавила тебе, утопила в твоїм божевіллі,
І у горлі, як олово, стала каховська вода.
Я - то мавка херсонського степу, я - ласка*,
Для якої не лИшилось місця у плині
2025.02.13
09:31
В руках прокрутивши ціпок із галкою пуделя,
Він раптом замовк і поглянув на бельведер
Що в стилі ампір був завершенням дивного дому
Де діва в одній наготі появилась тепер.
Це прекрасна Ліліт, він направивши галку із пуделем,
Промовив туристам, що бу
Він раптом замовк і поглянув на бельведер
Що в стилі ампір був завершенням дивного дому
Де діва в одній наготі появилась тепер.
Це прекрасна Ліліт, він направивши галку із пуделем,
Промовив туристам, що бу
2025.02.13
07:54
Свистять шуліками ракети,
Гуде й здригається земля, –
Вкриває бережно жакетом
Матуся злякане маля.
До тіла тільце пригортає
Й благає, плачучи: Живи!..
Немає горю кінця-краю
В житті нещасної вдови.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гуде й здригається земля, –
Вкриває бережно жакетом
Матуся злякане маля.
До тіла тільце пригортає
Й благає, плачучи: Живи!..
Немає горю кінця-краю
В житті нещасної вдови.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.02.13
2025.02.13
2025.02.09
2025.02.02
2025.01.31
2025.01.18
2025.01.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тарас Шевченко (1814 - 1861) /
Вірші
І мертвим, і живим...
І мертвим, і живим,
Аще кто речет, яко люблю бога,
а брата своего ненавидит,
ложь есть.
Соборно[е] послание Иоанна.
Глава 4, с.20
І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений
І все спочиває.
Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І господа зневажають,
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають,
А що вродить? побачите,
Які будуть жнива!
Схамениться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивиться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу
Та й більш нічого. Кричите,
Що бог вас создав не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!.. Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тойді оставсь би сиротою,
З святими горами Дніпро!
Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли!
Не плакали б діти, мати б не ридала,
Не чули б у бога вашої хули.
І сонце не гріло б смердячого гною
На чистій, широкій, на вольній землі.
І люди б не знали, що ви за орли,
І не покивали б на вас головою.
Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших… і не буде
Кому помагати.
Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступе
Сонце перед вами,
І навіки прокленетесь
Своїми синами!
Умийтеся! образ божій
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тілько, щоб панувать…
Бо невчене око
Загляне їм в саму душу
Глибоко! глибоко!
Дознаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засядуть, і премудрих
Немудрі одурять!
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізите на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю,
Немає й бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого!..» – «Добре, брате,
Що ж ти такеє?»
«Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм».
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав'яне».
«Слав'яне! слав'яне!»
Славних прадідів великих
Правнукі погані!
І Коллара читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка,
І в слав'янофіли
Так і претесь… І всі мови
Слав'янського люду –
Всі знаєте. А своєї
Дас[т]ьбі… Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже, –
Отойді ми заходимось!..
Добре заходились
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те щоб прості люде.
А гвалту! а крику!
«І гармонія, і сила,
Музика, та й годі.
А історія!.. поема
Вольного народа!
Що ті римляне убогі!
Чортзна-що – не Брути!
У нас Брути! і Коклекси!
Славні, незабуті!
У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась!»
Кров'ю вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах,
Окрадених трупах!
Подивиться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть… та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:
Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної України!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.
Може, чванитесь, що братство
Віру заступило,
Що Синопом, Трапезондом
Галушки варило.
Правда!.. правда, наїдались.
А вам тепер вадить.
І на Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте,
Їсте на здоров'я
Та славите Запорожжя.
А чиєю кров'ю
Ота земля напоєна,
Що картопля родить, –
Вам байдуже. Аби добра
Була для городу!
А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили!..
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила!
Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву,
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають
Заміс[т]ь пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями.
Повести за віком,
За німцями, недоріку,
Сліпую каліку.
Добре, ведіть, показуйте,
Нехай стара мати
Навчається, як дітей тих
Нових доглядати.
Показуйте!.. за науку,
Не турбуйтесь, буде
Материна добра плата.
Розпадеться луда
На очах ваших неситих,
Побачите славу,
Живу славу дідів своїх
І батьків лукавих.
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Я ридаю, як згадаю
Діла незабуті
Дідів наших. Тіжкі діла!
Якби їх забути,
Я оддав би веселого
Віку половину.
Отака-то наша слава,
Слава України.
Отак і ви прочитай[те],
Щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились
Високі могили
Перед вашими очима,
Щоб ви розпитали
Мучеників, кого, коли,
За що розпинали!
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата –
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословіть дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
14 декабря 1845, Вьюнища
джерело тексту: Кобзар.
Фотопортрет з "Творів у 5 томах",
т.5, "Дніпро", Київ, 1985
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
І мертвим, і живим...

І мертвим, і живим,
і ненарожденним землякам моїм
в Украйні і не в Украйні
моє дружнєє посланіє.
Аще кто речет, яко люблю бога,
а брата своего ненавидит,
ложь есть.
Соборно[е] послание Иоанна.
Глава 4, с.20
І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений
І все спочиває.
Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І господа зневажають,
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають,
А що вродить? побачите,
Які будуть жнива!
Схамениться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивиться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу
Та й більш нічого. Кричите,
Що бог вас создав не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!.. Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тойді оставсь би сиротою,
З святими горами Дніпро!
Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли!
Не плакали б діти, мати б не ридала,
Не чули б у бога вашої хули.
І сонце не гріло б смердячого гною
На чистій, широкій, на вольній землі.
І люди б не знали, що ви за орли,
І не покивали б на вас головою.
Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших… і не буде
Кому помагати.
Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступе
Сонце перед вами,
І навіки прокленетесь
Своїми синами!
Умийтеся! образ божій
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тілько, щоб панувать…
Бо невчене око
Загляне їм в саму душу
Глибоко! глибоко!
Дознаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засядуть, і премудрих
Немудрі одурять!
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізите на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю,
Немає й бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого!..» – «Добре, брате,
Що ж ти такеє?»
«Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм».
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав'яне».
«Слав'яне! слав'яне!»
Славних прадідів великих
Правнукі погані!
І Коллара читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка,
І в слав'янофіли
Так і претесь… І всі мови
Слав'янського люду –
Всі знаєте. А своєї
Дас[т]ьбі… Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже, –
Отойді ми заходимось!..
Добре заходились
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те щоб прості люде.
А гвалту! а крику!
«І гармонія, і сила,
Музика, та й годі.
А історія!.. поема
Вольного народа!
Що ті римляне убогі!
Чортзна-що – не Брути!
У нас Брути! і Коклекси!
Славні, незабуті!
У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась!»
Кров'ю вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах,
Окрадених трупах!
Подивиться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть… та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:
Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної України!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.
Може, чванитесь, що братство
Віру заступило,
Що Синопом, Трапезондом
Галушки варило.
Правда!.. правда, наїдались.
А вам тепер вадить.
І на Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте,
Їсте на здоров'я
Та славите Запорожжя.
А чиєю кров'ю
Ота земля напоєна,
Що картопля родить, –
Вам байдуже. Аби добра
Була для городу!
А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили!..
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила!
Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву,
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають
Заміс[т]ь пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями.
Повести за віком,
За німцями, недоріку,
Сліпую каліку.
Добре, ведіть, показуйте,
Нехай стара мати
Навчається, як дітей тих
Нових доглядати.
Показуйте!.. за науку,
Не турбуйтесь, буде
Материна добра плата.
Розпадеться луда
На очах ваших неситих,
Побачите славу,
Живу славу дідів своїх
І батьків лукавих.
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Я ридаю, як згадаю
Діла незабуті
Дідів наших. Тіжкі діла!
Якби їх забути,
Я оддав би веселого
Віку половину.
Отака-то наша слава,
Слава України.
Отак і ви прочитай[те],
Щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились
Високі могили
Перед вашими очима,
Щоб ви розпитали
Мучеників, кого, коли,
За що розпинали!
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата –
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословіть дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
14 декабря 1845, Вьюнища
джерело тексту: Кобзар.
Фотопортрет з "Творів у 5 томах",
т.5, "Дніпро", Київ, 1985
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію