ах, минає час...все мине... минуть наші теперішні, ще зовсім дитячі
погляди та переконання.минуть усі наші невдачі.минуть наші стереотипи...
усе мине, геть усе.і ми підемо через ті ж двері, через які прийшли,
адже ми тут лише гості...Але...якщо ми гості, тоді хто ж нас запросив?
хто? може ми самі напросились?..ні, нас ще не було...хто ж привів
нас у його будиночок, у цей світ?Ніхто не знає істини. але...що б
ви робили, опинившись у гостях? може саме так нам потрібно поводитись?
обережно слідкувати за своїми словами та вчинками, знаючи, що наступного
разу може не бути, знаючи, що наступного разу нас можуть не
запросити...ми завжди повинні пам'ятати, що це не наш дім, що не ми в
ньому господарі, водночас почуваючи себе як у себе вдома.Часто ми
намагаємось відгородитись від зовнішніх впливів, цим ми намагаємось
захиститись від проблем які в нас виникають...але не помиляється
лише той, хто нічого не робить.Чому ніхто не задумується над тим, що
відгороджуючись від проблем, він сам створює собі нові? Чим частіше
ми уникаємо людей, тим частіше вони нас запитують, для чого ми це
робимо, тим більше ми привертаємо до себе увагу...в нашому
мініатюрному світі, в якому є місце лише для себе коханого(добре, якщо
це дійсно так, якщо хоч себе ми не перестали любити) нам дуже комфортно.
але цей ілюзійний світ, в якому все, здавалося б, ідеальне, де немає зла,
зовсім не справжній. згадаймо про реальний світ, в якому ми досі в гостях...
в ньому ми повинні почувати себе так, як і в свому...адже мій дім-твій дім.