Бродили містом, ніччю п’яним,
ранковий вітер хуліганив,
гонив бляшанки, рвав афіші
і між дерев полохав тишу.
А паперові голуби
у небо рвалися крильми.
І вся оця цивілізація
тихенько спала мирним сном,
коли у неї за вікном
такі дива були небачені:
на вулицях в ранковій млі
погасли разом ліхтарі,
а небо наче посвітліло,
рядком ходили зорі білі,
і смуги золоті, рожеві,
за ними там бузкові леви.
Вставало сонце жовтим колом.
Палало небо рок-н-ролом.
І було так, неначе ми
завжди були людьми з крильми.
...Ранкове сонце грало гами,
шістнадцять поверхів під нами.
Десь унизу було подвір’я.
І вітер нам куйовдив пір’я,
і ми тремтячими крильми
пускали вгору голуби.
Космічний холод, сонце, тиша...
Старий двірник збирав афіші.
Безмежний світ – барвисте коло.
Палало місто рок-н-ролом.