ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Паприка Паприкова (1959) /
Проза
Снежнка
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Снежнка
Я одна в своей пустой квартире, одна, со своими мыслями. ... Ничего у меня в жизни не осталось... Пустота всюду. Туман - сырой пронизывающий. И слезы такие колючие… Плакать уже не хочется, но они сами льются, проклятые… Медленно сползают прозрачные капельки по щекам, оставляя соленые дорожки, чуть-чуть задерживаются на подбородке, и падают на подоконник. Во что же верить? Есть ли что-нибудь вечное на свете? Может, тоска, глубокая, медленно отравляющая изнутри.
А за окном снег... Он всегда вызывает у меня чувство восторга от свободного полета, умиления, детской радости. Но теперь, глядя в окно, мне становится еще хуже... Даже снегопад меня не радует… Вот если бы сейчас наводнение или извержение вулкана, смести и сжечь раскаленной лавой дотла - все воспоминания, мысли, чувства…
Подумала: «Осталась ровно два дня до Нового года. Что ж, пусть приходит. Чем хуже, тем лучше! Пусть старый год заберет все, что у меня было, что есть, что будет, закружит меня невесомой снежинкой, поднимет высоко-высоко в ослепительно холодное небо, а потом стремительно низвергнет до самой земли... Не привыкать. У снежинок короткий век. За несколько мгновений полета они не успевают рушить жизни, причинять боль, и сами не страдают…"
Снежинки не умеют плакать. Снежинки красивы и холодны. Люди любуются их изящным танцем. Снежинки всегда долгожданны. Их любят просто так, ни за что. Они легки и свободны. «Хочу быть снежинкой, самой красивой и самой беззаботной»,- думала, прижавшись к холодному оконному стеклу. Шорох за спиной. Легкое прикосновение. Оглянулась - никого.
Холодно? Ветер? Но она уже летит... Кружит в замысловатом танце, поднимаясь все выше и выше. Вот уже и земля внизу кажется маленьким снежным шариком, а вслед за ней летят другие снежинки, маленькие и большие, обгоняют друг друга, притормаживают, разлетаются в стороны и снова соединяются в карусели хоровода. Все летят за ней, самой красивой, самой изящной… «Куда я лечу?»- а, впрочем, все равно…Снежинки не умеют думать. Повинуясь порывам холодного ветра, расправив свои белые кружева, словно подчиняясь неслышным волшебным аккордам вальса, все дальше и дальше. Пролетает над серыми домами, заснеженными высотками, кинотеатрами, магазинами, городами и странами...
…танцует и кружится в хороводе с другими снежинками, улыбается своим новым невесомым знакомым, прощается со старыми приятелями, посылает воздушные поцелуи в ответ на восхищенные взгляды. Снежинки не умеют любить…
Земля уже близко, различимыми становятся лица людей, все куда-то спешат, все радостны и довольны… Скоро Новый год… Но у снежинок нет Нового года. Только миг, ослепительный миг... «Смотрите, какая красивая!- крикнул кареглазый мужчина из толпы, - я ее сейчас поймаю!»
«Какое знакомое лицо... Неужели это он»,- подумала снежинка... А может это прошептал ей ветер воспоминаний, ведь снежинки не умеют думать…
И вот уже она на раскрытой ладошке мужчины…
«Почему ты улыбаешься, а глаза такие грустные, задумчивые?» - прокричала снежинка. Но он не услышал, только посмотрел на нее задумчиво. «Жаль, что не могу эту снежинку подарить своей любимой, она сейчас так далеко!»- прошептал он.
«Отпусти!!!» - взмолилась снежинка.
«Почему я не сказал ей, что люблю, почему допустил эту глупую ссору», - думал он. А снежинка таяла…
«Я скажу ей, что люблю, прямо сейчас, немедленно...» - он лихорадочно набирал телефонный номер…Длинные гудки…
«Ну, где же ты, я же люблю тебя, мне тебя так не хватает, я давно хотел тебе это сказать…»
На ладошке медленно таяла снежинка, превращаясь в маленькую капельку…
«Поздно», - из последних сил прошептала снежинка… Поздно…
Снежинки не умеют ни плакать, ни любить.
А за окном снег... Он всегда вызывает у меня чувство восторга от свободного полета, умиления, детской радости. Но теперь, глядя в окно, мне становится еще хуже... Даже снегопад меня не радует… Вот если бы сейчас наводнение или извержение вулкана, смести и сжечь раскаленной лавой дотла - все воспоминания, мысли, чувства…
Подумала: «Осталась ровно два дня до Нового года. Что ж, пусть приходит. Чем хуже, тем лучше! Пусть старый год заберет все, что у меня было, что есть, что будет, закружит меня невесомой снежинкой, поднимет высоко-высоко в ослепительно холодное небо, а потом стремительно низвергнет до самой земли... Не привыкать. У снежинок короткий век. За несколько мгновений полета они не успевают рушить жизни, причинять боль, и сами не страдают…"
Снежинки не умеют плакать. Снежинки красивы и холодны. Люди любуются их изящным танцем. Снежинки всегда долгожданны. Их любят просто так, ни за что. Они легки и свободны. «Хочу быть снежинкой, самой красивой и самой беззаботной»,- думала, прижавшись к холодному оконному стеклу. Шорох за спиной. Легкое прикосновение. Оглянулась - никого.
Холодно? Ветер? Но она уже летит... Кружит в замысловатом танце, поднимаясь все выше и выше. Вот уже и земля внизу кажется маленьким снежным шариком, а вслед за ней летят другие снежинки, маленькие и большие, обгоняют друг друга, притормаживают, разлетаются в стороны и снова соединяются в карусели хоровода. Все летят за ней, самой красивой, самой изящной… «Куда я лечу?»- а, впрочем, все равно…Снежинки не умеют думать. Повинуясь порывам холодного ветра, расправив свои белые кружева, словно подчиняясь неслышным волшебным аккордам вальса, все дальше и дальше. Пролетает над серыми домами, заснеженными высотками, кинотеатрами, магазинами, городами и странами...
…танцует и кружится в хороводе с другими снежинками, улыбается своим новым невесомым знакомым, прощается со старыми приятелями, посылает воздушные поцелуи в ответ на восхищенные взгляды. Снежинки не умеют любить…
Земля уже близко, различимыми становятся лица людей, все куда-то спешат, все радостны и довольны… Скоро Новый год… Но у снежинок нет Нового года. Только миг, ослепительный миг... «Смотрите, какая красивая!- крикнул кареглазый мужчина из толпы, - я ее сейчас поймаю!»
«Какое знакомое лицо... Неужели это он»,- подумала снежинка... А может это прошептал ей ветер воспоминаний, ведь снежинки не умеют думать…
И вот уже она на раскрытой ладошке мужчины…
«Почему ты улыбаешься, а глаза такие грустные, задумчивые?» - прокричала снежинка. Но он не услышал, только посмотрел на нее задумчиво. «Жаль, что не могу эту снежинку подарить своей любимой, она сейчас так далеко!»- прошептал он.
«Отпусти!!!» - взмолилась снежинка.
«Почему я не сказал ей, что люблю, почему допустил эту глупую ссору», - думал он. А снежинка таяла…
«Я скажу ей, что люблю, прямо сейчас, немедленно...» - он лихорадочно набирал телефонный номер…Длинные гудки…
«Ну, где же ты, я же люблю тебя, мне тебя так не хватает, я давно хотел тебе это сказать…»
На ладошке медленно таяла снежинка, превращаясь в маленькую капельку…
«Поздно», - из последних сил прошептала снежинка… Поздно…
Снежинки не умеют ни плакать, ни любить.
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію