Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.05
09:16
Не джерело, джерельце ти…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
2025.12.05
09:00
Не ламай мене під себе —
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не ласкай мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не ласкай мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
2025.12.04
21:40
Вишні кудлаті - клубки єгози,
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
2025.12.04
19:59
Обступили парубки дідуся старого
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
2025.12.04
17:58
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
2025.12.04
13:42
Тільки через певний час
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
2025.12.04
13:12
В неволі я відшукую свободу,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
2025.12.04
10:51
Привіт, зима! Я знову входжу в тебе.
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров
2025.12.04
06:06
Щось ухопив на око, гадав, що збагнув
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г
2025.12.04
05:01
Вкрути ж мені, вкрути,
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
2025.12.04
03:24
Як уже десь тут було сказано, на все свій час і своє врем'я.
Час розставляти ноги і врем'я стискати коліна, час подавати заяву в ЗАГС і врем'я на позов до суду, час одягати джинси і врем'я знімати труси, час висякатися і врем'я витирати рукавом носа
2025.12.04
00:46
Найпевніший спосіб здолати українців – поділити їх і розсварити.
Хто зазирнув у душу політика – тому дідько вже не страшний.
На зміну турецьким башибузукам прийшли російські рашибузуки.
Краще ламати стереотипи, аніж ламати себе.
Дзеркало душі
2025.12.04
00:28
Я скоріш всього сова,
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.
2025.12.03
22:58
М-алий Фонтан - для серця люба батьківщина.
А-вжеж, найкращеє в житті село.
Л-юблю красу його і неньку Україну.
И-верень - грудочку землі і тло.
Й-оржисті трави, щедрий ліс, гаї, дорогу.
Ф-онтанські зваби - поле і ставок.
О-бійстя і садки. Летить
А-вжеж, найкращеє в житті село.
Л-юблю красу його і неньку Україну.
И-верень - грудочку землі і тло.
Й-оржисті трави, щедрий ліс, гаї, дорогу.
Ф-онтанські зваби - поле і ставок.
О-бійстя і садки. Летить
2025.12.03
21:51
НЕ ТРЕБА "ПОТІМ" (діалог у співавторстві з Лілія Ніколаєнко)
***
Прощай сьогодні. “Потім” вже не треба.
Я скнію в римах, ніби в ланцюгах.
Від тебе в них тікаю, та нудьга
Згорілими рядками вкрила небо.
***
Прощай сьогодні. “Потім” вже не треба.
Я скнію в римах, ніби в ланцюгах.
Від тебе в них тікаю, та нудьга
Згорілими рядками вкрила небо.
2025.12.03
21:39
Куди і з ким — не коментую.
Лишила осінь повноважень.
Це наче в ліс послати тую
Від алілуї персонажем…
Коли кого — вже не цікавить.
Лишила ніч передумови.
Це наче вдих бензин заправить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лишила осінь повноважень.
Це наче в ліс послати тую
Від алілуї персонажем…
Коли кого — вже не цікавить.
Лишила ніч передумови.
Це наче вдих бензин заправить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Паприка Паприкова (1959) /
Проза
Снежнка
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Снежнка
Я одна в своей пустой квартире, одна, со своими мыслями. ... Ничего у меня в жизни не осталось... Пустота всюду. Туман - сырой пронизывающий. И слезы такие колючие… Плакать уже не хочется, но они сами льются, проклятые… Медленно сползают прозрачные капельки по щекам, оставляя соленые дорожки, чуть-чуть задерживаются на подбородке, и падают на подоконник. Во что же верить? Есть ли что-нибудь вечное на свете? Может, тоска, глубокая, медленно отравляющая изнутри.
А за окном снег... Он всегда вызывает у меня чувство восторга от свободного полета, умиления, детской радости. Но теперь, глядя в окно, мне становится еще хуже... Даже снегопад меня не радует… Вот если бы сейчас наводнение или извержение вулкана, смести и сжечь раскаленной лавой дотла - все воспоминания, мысли, чувства…
Подумала: «Осталась ровно два дня до Нового года. Что ж, пусть приходит. Чем хуже, тем лучше! Пусть старый год заберет все, что у меня было, что есть, что будет, закружит меня невесомой снежинкой, поднимет высоко-высоко в ослепительно холодное небо, а потом стремительно низвергнет до самой земли... Не привыкать. У снежинок короткий век. За несколько мгновений полета они не успевают рушить жизни, причинять боль, и сами не страдают…"
Снежинки не умеют плакать. Снежинки красивы и холодны. Люди любуются их изящным танцем. Снежинки всегда долгожданны. Их любят просто так, ни за что. Они легки и свободны. «Хочу быть снежинкой, самой красивой и самой беззаботной»,- думала, прижавшись к холодному оконному стеклу. Шорох за спиной. Легкое прикосновение. Оглянулась - никого.
Холодно? Ветер? Но она уже летит... Кружит в замысловатом танце, поднимаясь все выше и выше. Вот уже и земля внизу кажется маленьким снежным шариком, а вслед за ней летят другие снежинки, маленькие и большие, обгоняют друг друга, притормаживают, разлетаются в стороны и снова соединяются в карусели хоровода. Все летят за ней, самой красивой, самой изящной… «Куда я лечу?»- а, впрочем, все равно…Снежинки не умеют думать. Повинуясь порывам холодного ветра, расправив свои белые кружева, словно подчиняясь неслышным волшебным аккордам вальса, все дальше и дальше. Пролетает над серыми домами, заснеженными высотками, кинотеатрами, магазинами, городами и странами...
…танцует и кружится в хороводе с другими снежинками, улыбается своим новым невесомым знакомым, прощается со старыми приятелями, посылает воздушные поцелуи в ответ на восхищенные взгляды. Снежинки не умеют любить…
Земля уже близко, различимыми становятся лица людей, все куда-то спешат, все радостны и довольны… Скоро Новый год… Но у снежинок нет Нового года. Только миг, ослепительный миг... «Смотрите, какая красивая!- крикнул кареглазый мужчина из толпы, - я ее сейчас поймаю!»
«Какое знакомое лицо... Неужели это он»,- подумала снежинка... А может это прошептал ей ветер воспоминаний, ведь снежинки не умеют думать…
И вот уже она на раскрытой ладошке мужчины…
«Почему ты улыбаешься, а глаза такие грустные, задумчивые?» - прокричала снежинка. Но он не услышал, только посмотрел на нее задумчиво. «Жаль, что не могу эту снежинку подарить своей любимой, она сейчас так далеко!»- прошептал он.
«Отпусти!!!» - взмолилась снежинка.
«Почему я не сказал ей, что люблю, почему допустил эту глупую ссору», - думал он. А снежинка таяла…
«Я скажу ей, что люблю, прямо сейчас, немедленно...» - он лихорадочно набирал телефонный номер…Длинные гудки…
«Ну, где же ты, я же люблю тебя, мне тебя так не хватает, я давно хотел тебе это сказать…»
На ладошке медленно таяла снежинка, превращаясь в маленькую капельку…
«Поздно», - из последних сил прошептала снежинка… Поздно…
Снежинки не умеют ни плакать, ни любить.
А за окном снег... Он всегда вызывает у меня чувство восторга от свободного полета, умиления, детской радости. Но теперь, глядя в окно, мне становится еще хуже... Даже снегопад меня не радует… Вот если бы сейчас наводнение или извержение вулкана, смести и сжечь раскаленной лавой дотла - все воспоминания, мысли, чувства…
Подумала: «Осталась ровно два дня до Нового года. Что ж, пусть приходит. Чем хуже, тем лучше! Пусть старый год заберет все, что у меня было, что есть, что будет, закружит меня невесомой снежинкой, поднимет высоко-высоко в ослепительно холодное небо, а потом стремительно низвергнет до самой земли... Не привыкать. У снежинок короткий век. За несколько мгновений полета они не успевают рушить жизни, причинять боль, и сами не страдают…"
Снежинки не умеют плакать. Снежинки красивы и холодны. Люди любуются их изящным танцем. Снежинки всегда долгожданны. Их любят просто так, ни за что. Они легки и свободны. «Хочу быть снежинкой, самой красивой и самой беззаботной»,- думала, прижавшись к холодному оконному стеклу. Шорох за спиной. Легкое прикосновение. Оглянулась - никого.
Холодно? Ветер? Но она уже летит... Кружит в замысловатом танце, поднимаясь все выше и выше. Вот уже и земля внизу кажется маленьким снежным шариком, а вслед за ней летят другие снежинки, маленькие и большие, обгоняют друг друга, притормаживают, разлетаются в стороны и снова соединяются в карусели хоровода. Все летят за ней, самой красивой, самой изящной… «Куда я лечу?»- а, впрочем, все равно…Снежинки не умеют думать. Повинуясь порывам холодного ветра, расправив свои белые кружева, словно подчиняясь неслышным волшебным аккордам вальса, все дальше и дальше. Пролетает над серыми домами, заснеженными высотками, кинотеатрами, магазинами, городами и странами...
…танцует и кружится в хороводе с другими снежинками, улыбается своим новым невесомым знакомым, прощается со старыми приятелями, посылает воздушные поцелуи в ответ на восхищенные взгляды. Снежинки не умеют любить…
Земля уже близко, различимыми становятся лица людей, все куда-то спешат, все радостны и довольны… Скоро Новый год… Но у снежинок нет Нового года. Только миг, ослепительный миг... «Смотрите, какая красивая!- крикнул кареглазый мужчина из толпы, - я ее сейчас поймаю!»
«Какое знакомое лицо... Неужели это он»,- подумала снежинка... А может это прошептал ей ветер воспоминаний, ведь снежинки не умеют думать…
И вот уже она на раскрытой ладошке мужчины…
«Почему ты улыбаешься, а глаза такие грустные, задумчивые?» - прокричала снежинка. Но он не услышал, только посмотрел на нее задумчиво. «Жаль, что не могу эту снежинку подарить своей любимой, она сейчас так далеко!»- прошептал он.
«Отпусти!!!» - взмолилась снежинка.
«Почему я не сказал ей, что люблю, почему допустил эту глупую ссору», - думал он. А снежинка таяла…
«Я скажу ей, что люблю, прямо сейчас, немедленно...» - он лихорадочно набирал телефонный номер…Длинные гудки…
«Ну, где же ты, я же люблю тебя, мне тебя так не хватает, я давно хотел тебе это сказать…»
На ладошке медленно таяла снежинка, превращаясь в маленькую капельку…
«Поздно», - из последних сил прошептала снежинка… Поздно…
Снежинки не умеют ни плакать, ни любить.
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
