Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.12
21:46
переконай себе у тім
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
2026.09.12
21:04
Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
2026.09.12
21:01
Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
2026.09.12
13:06
До давніх каменів я припадаю
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
2026.09.12
12:52
Хоч хилить вітер стебла до стебла,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
2026.09.12
06:15
Душу змучує тривога,
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
2026.09.11
20:41
небосвітло вищезає
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
2026.09.11
18:51
ЦИКЛ І МЕСОПОТАМІЯ (Додаток)
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
2026.09.11
16:51
Сексі Сейді, чому, чого
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
2026.09.11
15:18
Кручені паничі, ой, кручені.
Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
2026.09.11
13:18
Білка бігає по гілках,
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.
Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.
Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
2026.09.11
12:29
Відбувся у природі збій,
Такий нечуваний, нежданий,
Немовби надійшов прибій,
Такий далекий і жаданий.
Щось у нутрі лісів кричить,
Благаючи про допомогу.
Так думку переплавить мить,
Такий нечуваний, нежданий,
Немовби надійшов прибій,
Такий далекий і жаданий.
Щось у нутрі лісів кричить,
Благаючи про допомогу.
Так думку переплавить мить,
2026.09.11
11:37
Не сумно, ні! — палає бовдур,
Тарган ховається під ковдру,
Тютюн димить, чорніє стовбур,
Годинник грає в стусани.
Хвилеподібно та без зброї,
В лататті білому, героєм,
У сінях сходи брав без бою,
Тарган ховається під ковдру,
Тютюн димить, чорніє стовбур,
Годинник грає в стусани.
Хвилеподібно та без зброї,
В лататті білому, героєм,
У сінях сходи брав без бою,
2026.09.11
06:19
Вдивляюся пильно в обличчя людей
І радісних не помічаю, -
Сьогодні спокою немає ніде
В моєму стражденному краї.
Забули про графіки, плани та сни -
Не робимо свят і парадів, -
Щодня відчуваємо лютість війни
І бачимо подвиги, зради.
І радісних не помічаю, -
Сьогодні спокою немає ніде
В моєму стражденному краї.
Забули про графіки, плани та сни -
Не робимо свят і парадів, -
Щодня відчуваємо лютість війни
І бачимо подвиги, зради.
2026.09.10
22:51
Деметра на коні вороному
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
2026.09.10
21:28
тривкі складнопорожні дні
складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Паприка Паприкова (1959) /
Проза
Снежнка
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Снежнка
Я одна в своей пустой квартире, одна, со своими мыслями. ... Ничего у меня в жизни не осталось... Пустота всюду. Туман - сырой пронизывающий. И слезы такие колючие… Плакать уже не хочется, но они сами льются, проклятые… Медленно сползают прозрачные капельки по щекам, оставляя соленые дорожки, чуть-чуть задерживаются на подбородке, и падают на подоконник. Во что же верить? Есть ли что-нибудь вечное на свете? Может, тоска, глубокая, медленно отравляющая изнутри.
А за окном снег... Он всегда вызывает у меня чувство восторга от свободного полета, умиления, детской радости. Но теперь, глядя в окно, мне становится еще хуже... Даже снегопад меня не радует… Вот если бы сейчас наводнение или извержение вулкана, смести и сжечь раскаленной лавой дотла - все воспоминания, мысли, чувства…
Подумала: «Осталась ровно два дня до Нового года. Что ж, пусть приходит. Чем хуже, тем лучше! Пусть старый год заберет все, что у меня было, что есть, что будет, закружит меня невесомой снежинкой, поднимет высоко-высоко в ослепительно холодное небо, а потом стремительно низвергнет до самой земли... Не привыкать. У снежинок короткий век. За несколько мгновений полета они не успевают рушить жизни, причинять боль, и сами не страдают…"
Снежинки не умеют плакать. Снежинки красивы и холодны. Люди любуются их изящным танцем. Снежинки всегда долгожданны. Их любят просто так, ни за что. Они легки и свободны. «Хочу быть снежинкой, самой красивой и самой беззаботной»,- думала, прижавшись к холодному оконному стеклу. Шорох за спиной. Легкое прикосновение. Оглянулась - никого.
Холодно? Ветер? Но она уже летит... Кружит в замысловатом танце, поднимаясь все выше и выше. Вот уже и земля внизу кажется маленьким снежным шариком, а вслед за ней летят другие снежинки, маленькие и большие, обгоняют друг друга, притормаживают, разлетаются в стороны и снова соединяются в карусели хоровода. Все летят за ней, самой красивой, самой изящной… «Куда я лечу?»- а, впрочем, все равно…Снежинки не умеют думать. Повинуясь порывам холодного ветра, расправив свои белые кружева, словно подчиняясь неслышным волшебным аккордам вальса, все дальше и дальше. Пролетает над серыми домами, заснеженными высотками, кинотеатрами, магазинами, городами и странами...
…танцует и кружится в хороводе с другими снежинками, улыбается своим новым невесомым знакомым, прощается со старыми приятелями, посылает воздушные поцелуи в ответ на восхищенные взгляды. Снежинки не умеют любить…
Земля уже близко, различимыми становятся лица людей, все куда-то спешат, все радостны и довольны… Скоро Новый год… Но у снежинок нет Нового года. Только миг, ослепительный миг... «Смотрите, какая красивая!- крикнул кареглазый мужчина из толпы, - я ее сейчас поймаю!»
«Какое знакомое лицо... Неужели это он»,- подумала снежинка... А может это прошептал ей ветер воспоминаний, ведь снежинки не умеют думать…
И вот уже она на раскрытой ладошке мужчины…
«Почему ты улыбаешься, а глаза такие грустные, задумчивые?» - прокричала снежинка. Но он не услышал, только посмотрел на нее задумчиво. «Жаль, что не могу эту снежинку подарить своей любимой, она сейчас так далеко!»- прошептал он.
«Отпусти!!!» - взмолилась снежинка.
«Почему я не сказал ей, что люблю, почему допустил эту глупую ссору», - думал он. А снежинка таяла…
«Я скажу ей, что люблю, прямо сейчас, немедленно...» - он лихорадочно набирал телефонный номер…Длинные гудки…
«Ну, где же ты, я же люблю тебя, мне тебя так не хватает, я давно хотел тебе это сказать…»
На ладошке медленно таяла снежинка, превращаясь в маленькую капельку…
«Поздно», - из последних сил прошептала снежинка… Поздно…
Снежинки не умеют ни плакать, ни любить.
А за окном снег... Он всегда вызывает у меня чувство восторга от свободного полета, умиления, детской радости. Но теперь, глядя в окно, мне становится еще хуже... Даже снегопад меня не радует… Вот если бы сейчас наводнение или извержение вулкана, смести и сжечь раскаленной лавой дотла - все воспоминания, мысли, чувства…
Подумала: «Осталась ровно два дня до Нового года. Что ж, пусть приходит. Чем хуже, тем лучше! Пусть старый год заберет все, что у меня было, что есть, что будет, закружит меня невесомой снежинкой, поднимет высоко-высоко в ослепительно холодное небо, а потом стремительно низвергнет до самой земли... Не привыкать. У снежинок короткий век. За несколько мгновений полета они не успевают рушить жизни, причинять боль, и сами не страдают…"
Снежинки не умеют плакать. Снежинки красивы и холодны. Люди любуются их изящным танцем. Снежинки всегда долгожданны. Их любят просто так, ни за что. Они легки и свободны. «Хочу быть снежинкой, самой красивой и самой беззаботной»,- думала, прижавшись к холодному оконному стеклу. Шорох за спиной. Легкое прикосновение. Оглянулась - никого.
Холодно? Ветер? Но она уже летит... Кружит в замысловатом танце, поднимаясь все выше и выше. Вот уже и земля внизу кажется маленьким снежным шариком, а вслед за ней летят другие снежинки, маленькие и большие, обгоняют друг друга, притормаживают, разлетаются в стороны и снова соединяются в карусели хоровода. Все летят за ней, самой красивой, самой изящной… «Куда я лечу?»- а, впрочем, все равно…Снежинки не умеют думать. Повинуясь порывам холодного ветра, расправив свои белые кружева, словно подчиняясь неслышным волшебным аккордам вальса, все дальше и дальше. Пролетает над серыми домами, заснеженными высотками, кинотеатрами, магазинами, городами и странами...
…танцует и кружится в хороводе с другими снежинками, улыбается своим новым невесомым знакомым, прощается со старыми приятелями, посылает воздушные поцелуи в ответ на восхищенные взгляды. Снежинки не умеют любить…
Земля уже близко, различимыми становятся лица людей, все куда-то спешат, все радостны и довольны… Скоро Новый год… Но у снежинок нет Нового года. Только миг, ослепительный миг... «Смотрите, какая красивая!- крикнул кареглазый мужчина из толпы, - я ее сейчас поймаю!»
«Какое знакомое лицо... Неужели это он»,- подумала снежинка... А может это прошептал ей ветер воспоминаний, ведь снежинки не умеют думать…
И вот уже она на раскрытой ладошке мужчины…
«Почему ты улыбаешься, а глаза такие грустные, задумчивые?» - прокричала снежинка. Но он не услышал, только посмотрел на нее задумчиво. «Жаль, что не могу эту снежинку подарить своей любимой, она сейчас так далеко!»- прошептал он.
«Отпусти!!!» - взмолилась снежинка.
«Почему я не сказал ей, что люблю, почему допустил эту глупую ссору», - думал он. А снежинка таяла…
«Я скажу ей, что люблю, прямо сейчас, немедленно...» - он лихорадочно набирал телефонный номер…Длинные гудки…
«Ну, где же ты, я же люблю тебя, мне тебя так не хватает, я давно хотел тебе это сказать…»
На ладошке медленно таяла снежинка, превращаясь в маленькую капельку…
«Поздно», - из последних сил прошептала снежинка… Поздно…
Снежинки не умеют ни плакать, ни любить.
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
