Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
ЯК ПРО НАС
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
2026.01.28
13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
2026.01.28
11:13
Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
2026.01.28
09:49
Це так просто —
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
2026.01.27
20:27
Підвіконня високе і ковані ґрати.
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
2026.01.27
18:04
січневий день і вітер зимний
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
2026.01.27
13:35
якщо безладно наглядати
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
2026.01.27
11:23
знаєш що там похитується
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси
коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси
коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Паприка Паприкова (1959) /
Проза
Снежнка
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Снежнка
Я одна в своей пустой квартире, одна, со своими мыслями. ... Ничего у меня в жизни не осталось... Пустота всюду. Туман - сырой пронизывающий. И слезы такие колючие… Плакать уже не хочется, но они сами льются, проклятые… Медленно сползают прозрачные капельки по щекам, оставляя соленые дорожки, чуть-чуть задерживаются на подбородке, и падают на подоконник. Во что же верить? Есть ли что-нибудь вечное на свете? Может, тоска, глубокая, медленно отравляющая изнутри.
А за окном снег... Он всегда вызывает у меня чувство восторга от свободного полета, умиления, детской радости. Но теперь, глядя в окно, мне становится еще хуже... Даже снегопад меня не радует… Вот если бы сейчас наводнение или извержение вулкана, смести и сжечь раскаленной лавой дотла - все воспоминания, мысли, чувства…
Подумала: «Осталась ровно два дня до Нового года. Что ж, пусть приходит. Чем хуже, тем лучше! Пусть старый год заберет все, что у меня было, что есть, что будет, закружит меня невесомой снежинкой, поднимет высоко-высоко в ослепительно холодное небо, а потом стремительно низвергнет до самой земли... Не привыкать. У снежинок короткий век. За несколько мгновений полета они не успевают рушить жизни, причинять боль, и сами не страдают…"
Снежинки не умеют плакать. Снежинки красивы и холодны. Люди любуются их изящным танцем. Снежинки всегда долгожданны. Их любят просто так, ни за что. Они легки и свободны. «Хочу быть снежинкой, самой красивой и самой беззаботной»,- думала, прижавшись к холодному оконному стеклу. Шорох за спиной. Легкое прикосновение. Оглянулась - никого.
Холодно? Ветер? Но она уже летит... Кружит в замысловатом танце, поднимаясь все выше и выше. Вот уже и земля внизу кажется маленьким снежным шариком, а вслед за ней летят другие снежинки, маленькие и большие, обгоняют друг друга, притормаживают, разлетаются в стороны и снова соединяются в карусели хоровода. Все летят за ней, самой красивой, самой изящной… «Куда я лечу?»- а, впрочем, все равно…Снежинки не умеют думать. Повинуясь порывам холодного ветра, расправив свои белые кружева, словно подчиняясь неслышным волшебным аккордам вальса, все дальше и дальше. Пролетает над серыми домами, заснеженными высотками, кинотеатрами, магазинами, городами и странами...
…танцует и кружится в хороводе с другими снежинками, улыбается своим новым невесомым знакомым, прощается со старыми приятелями, посылает воздушные поцелуи в ответ на восхищенные взгляды. Снежинки не умеют любить…
Земля уже близко, различимыми становятся лица людей, все куда-то спешат, все радостны и довольны… Скоро Новый год… Но у снежинок нет Нового года. Только миг, ослепительный миг... «Смотрите, какая красивая!- крикнул кареглазый мужчина из толпы, - я ее сейчас поймаю!»
«Какое знакомое лицо... Неужели это он»,- подумала снежинка... А может это прошептал ей ветер воспоминаний, ведь снежинки не умеют думать…
И вот уже она на раскрытой ладошке мужчины…
«Почему ты улыбаешься, а глаза такие грустные, задумчивые?» - прокричала снежинка. Но он не услышал, только посмотрел на нее задумчиво. «Жаль, что не могу эту снежинку подарить своей любимой, она сейчас так далеко!»- прошептал он.
«Отпусти!!!» - взмолилась снежинка.
«Почему я не сказал ей, что люблю, почему допустил эту глупую ссору», - думал он. А снежинка таяла…
«Я скажу ей, что люблю, прямо сейчас, немедленно...» - он лихорадочно набирал телефонный номер…Длинные гудки…
«Ну, где же ты, я же люблю тебя, мне тебя так не хватает, я давно хотел тебе это сказать…»
На ладошке медленно таяла снежинка, превращаясь в маленькую капельку…
«Поздно», - из последних сил прошептала снежинка… Поздно…
Снежинки не умеют ни плакать, ни любить.
А за окном снег... Он всегда вызывает у меня чувство восторга от свободного полета, умиления, детской радости. Но теперь, глядя в окно, мне становится еще хуже... Даже снегопад меня не радует… Вот если бы сейчас наводнение или извержение вулкана, смести и сжечь раскаленной лавой дотла - все воспоминания, мысли, чувства…
Подумала: «Осталась ровно два дня до Нового года. Что ж, пусть приходит. Чем хуже, тем лучше! Пусть старый год заберет все, что у меня было, что есть, что будет, закружит меня невесомой снежинкой, поднимет высоко-высоко в ослепительно холодное небо, а потом стремительно низвергнет до самой земли... Не привыкать. У снежинок короткий век. За несколько мгновений полета они не успевают рушить жизни, причинять боль, и сами не страдают…"
Снежинки не умеют плакать. Снежинки красивы и холодны. Люди любуются их изящным танцем. Снежинки всегда долгожданны. Их любят просто так, ни за что. Они легки и свободны. «Хочу быть снежинкой, самой красивой и самой беззаботной»,- думала, прижавшись к холодному оконному стеклу. Шорох за спиной. Легкое прикосновение. Оглянулась - никого.
Холодно? Ветер? Но она уже летит... Кружит в замысловатом танце, поднимаясь все выше и выше. Вот уже и земля внизу кажется маленьким снежным шариком, а вслед за ней летят другие снежинки, маленькие и большие, обгоняют друг друга, притормаживают, разлетаются в стороны и снова соединяются в карусели хоровода. Все летят за ней, самой красивой, самой изящной… «Куда я лечу?»- а, впрочем, все равно…Снежинки не умеют думать. Повинуясь порывам холодного ветра, расправив свои белые кружева, словно подчиняясь неслышным волшебным аккордам вальса, все дальше и дальше. Пролетает над серыми домами, заснеженными высотками, кинотеатрами, магазинами, городами и странами...
…танцует и кружится в хороводе с другими снежинками, улыбается своим новым невесомым знакомым, прощается со старыми приятелями, посылает воздушные поцелуи в ответ на восхищенные взгляды. Снежинки не умеют любить…
Земля уже близко, различимыми становятся лица людей, все куда-то спешат, все радостны и довольны… Скоро Новый год… Но у снежинок нет Нового года. Только миг, ослепительный миг... «Смотрите, какая красивая!- крикнул кареглазый мужчина из толпы, - я ее сейчас поймаю!»
«Какое знакомое лицо... Неужели это он»,- подумала снежинка... А может это прошептал ей ветер воспоминаний, ведь снежинки не умеют думать…
И вот уже она на раскрытой ладошке мужчины…
«Почему ты улыбаешься, а глаза такие грустные, задумчивые?» - прокричала снежинка. Но он не услышал, только посмотрел на нее задумчиво. «Жаль, что не могу эту снежинку подарить своей любимой, она сейчас так далеко!»- прошептал он.
«Отпусти!!!» - взмолилась снежинка.
«Почему я не сказал ей, что люблю, почему допустил эту глупую ссору», - думал он. А снежинка таяла…
«Я скажу ей, что люблю, прямо сейчас, немедленно...» - он лихорадочно набирал телефонный номер…Длинные гудки…
«Ну, где же ты, я же люблю тебя, мне тебя так не хватает, я давно хотел тебе это сказать…»
На ладошке медленно таяла снежинка, превращаясь в маленькую капельку…
«Поздно», - из последних сил прошептала снежинка… Поздно…
Снежинки не умеют ни плакать, ни любить.
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
