Варю, вразливо-сильно. Боже, дівчата, але чому ж так все трагічно у ваших віршах. Добре, що Ви, Варю, можете писати ТАК, але чому ж ПРО ТАКЕ? Це - не менторство, власні роздуми вголос, просто, по доброті душевній, хочу бачити усіх - і Вас - щасливими. А написано ТАК, що я вірю в правдивість твору. І переживаю.
Успіхів, Сонечко.

Варунь,
Взагалі то я старають оминати 10-ми городами таку тематику. Але мушу відзначити, що це один з твоїх кращих... за останній час.

Краще та радість - пливе не кубАми, а кУбами у стилі сальса. :)

Варюсю, ви на фотці справжній ангел, принаймні - саме так я собі ангела і уявляю.

Саме так - справжні ангели не люблять комп'ютерну техніку, вони люблять сильних чоловіків! :)

Кажуть, сьогодні світовий день Поезії?
Якщо так, то усіх нас і вітаю! :)(:

"очікуваний третього дня тверезим"... ну, хто в темі, той не питатиме:( доскіпуватимусь до бліх, бо є сенс – текст того вартує… + настрій нікуди :( цілує авторку в щічку й вітає з минулими!

спочатку докопався до кільчастих червачків, бо то є протиріччя – промені й кільця, та алогізм цей, як не дивно, зовсім не дисонує (для мене). він просто повисає в повітрі – і все. а раз немає боротьби протилежностей, то приходить втямлення?, що це є досить виправдано: звичайні (прямі) черваки, хай навіть слизькі й довгі, не такі бридкі, а від кільчастих – аж пересмикує (не знаю чому... треба буде на цим подумати).
найбільш велике неузгодження першого стовпчика – це /тепер/. тобто: ця термальна катастрофа триває вже 3 роки, а виїдають тільки тепер. перший стовпчик, сам по собі, розгорнутий у часі, а тепер є крапкою тут_і_зараз. і це протиріччя вже дисонує. сама тема – може бути, останній рядок бути не може. шукаємо якісь варіянти: скажімо /звили гаряче кубло у небесному просі/… але ж їх – варіянтів (від слова варіювати) може бути практично безліч (лукавить)! а-а-а, після /черви/ має бути запятая.

одна півкуля впівока слідкує за текстом, інша сканує холодильник на предмет холодного пива (по секрету – мене тут вчора споїли). (ікає). (ікає ще раз).

перші два рядки слідуючого стовпчика, нє навіть три – шикарні! особливо перші два. п’ятий хороший... нє – дуже хороший. четвертий не годиться: він ті туди, ні сюди – він для рими. а тим більше два /немов/… отже – пару дрібних поправок, щось типу:

Довгі алеї, що тиждень – дедалі довші.
Вечір. П’янка ефемерність. Відсутність сенсу.
Кожна палата, немов Трафальгарська площа,
в центрі якої стовбичить зі шприцом Нельсон. (він же саме там стовбичить?)
У кабінет терапії – немов на прощу.

опять же – Нельсон…Гамільтон… з мужнього ока дописувача тікає на клаву скупа солонюща сльозина…літера Т пропалюється з димом наскрізь, як у моторошному фільмові Чужий…

пе.ес. зачинається буденно_констатаційним рядком - в цьому якраз його сила: в ньому нема поетики. але – це дві паралельні інформації, які між собою не перетинаються. узгоджуючи графіку тексту з дуже сильним 7 рядком, треба написати так /Досі живу. І кімната м’яким оббита./ бо саме_по_собі /Досі живу/ є самодостатньою сильною штукою, яку читач розгортає векторно – до першопричини. воно значно сильніше за /і кімната м’яким оббита./, яке є просто обрамленням, декорацією першого.
далі добре, але двокрапка не є інструментом мови нашої пацієнтки, бо двокрапка - це логіка. а пацієнтка вже по той бік добра_й_зла. пропоную ставити оскомну трикрапку – типу, її мислення збивається на недомовки.
ще далі – абсолютно неприйнятне (знову ж – для мене) слово /радість/ – тільки не вона! там же ґвалтують свідомість якраз з метою затупити. я розумію, що в таких декораціях можливо все, але в загальній площині тексту бачиться щось типу /спокій... флегма... в’язкість...пам’ять...(побіг за словником, зашпортнувся, впав)/. я, як чоловік, вибираю непоетичне слово /флегма/, але це ще ні про що не говорить. авторська вишукана фантазія, я певен!, поцілить у щось дуже смачнюче.

підсувається зі своїм лептопом все ближче й ближче до заповітної уявної пляшки (запітніла…з бульбашками…зовсім поряд…)

потім йде нормальний рядок, але подальше його продовження у вигляді (кляті троянди) не катить. бо коли в дужках – то є пояснення_уточнення, а наша героїня вже нічого втямливого пояснити не спроможна - вона просто констатує факти. тобто: ставимо ту саму трикрапку - її свідомість не встигає за загальним плином тексту_думок_вражень... і – обов"язкова крапка, як узаконена паралель до вже майже культового 7 рядка.
тепер вернімося до "нормального рядка": /червоні розкішні квіти/ – з цих двох слів /червоні/ просяться стати ближче до /квіти/, а /розкішні/, як більш вторинна характеристика, чемно роблять крок назад.
най_най_найпроблематичнішим піврядком цього стовпчика є /Я скоро зійду з орбіти/, бо воно не тулиться нікуди: героїня вже зійшла з орбіти – раз; орбітальна тема космосу не здіймалась взагалі – два; цей рядок ващє не з цього тексту – три; в мене в запасі є ще чотири й п’ять – як мінімум. я розумію, що це римний рядок: в такому разі пропонується щось до теми, скажімо /Виною – червиве літо/. цим ми підсилюємо (і так бридких) кільчастих червачків і не задавнимо тему літа.

P.S.
Досі живу. І кімната м’яким оббита.
Файно годують... пігулки в обидві жмені.
Флегма кубами повільно тече у вені.
Нині принесли розкішні червоні квіти.
Кляті троянди... Виною – червиве літо...

/М’яко і тепло./ - класно. /В нові убираюсь крила./ - не класно, це рядок навиворіть, він виглядає дещо штучним, краще було б сказати /вбираюсь в нові крила/, але тоді він нікуди не годиться для нас. шукаємо - й знаходимо щось типу /Вбираюсь в новенькі крила/. де /новенькі/ нівелює ситуацію до буденної, а /нові/ тяжіє до патетики.
далі хороша тема з не дуже втіленням. тим більше, що до моєї найлюбимішої рими (з варіаціями) - тебе-неба - в мене певна ревність (не дам!). та й тема /листів/ виглядає притягнутою: листи "звідти" (налякано зводить очі) - не те щоб я не вірю... краще було б, якби ліричний герой спілкувався зі своєю героїнею явищами природи: скажімо, дощем (чи зливою... чи поцілив би в божевільню блискавкою). а тому пропоную /Добрий Господь передав тобі в спеку зливу./ навіть Йому жалко бідолаху, та й тема спеки актуалізується вже вкотре. далі - до /зливи/ буде /зліва/, бо жінка аж ніяк не може бути справа. от і все.

М’яко і тепло. Вбираюсь в новенькі крила.
Добрий Господь передав тобі в спеку зливу.
Гарні новини – звільняється місце зліва.
Будь мені янголом. Дуже чекаю, Мила.

тепер мій власний пе.ес:
дається взнаки екскурс до божевільні, бо тут у похмільній голові дописувача блискавично шугає збочена думка про заміну /Мила/ на /Милий/, але він вчасно втримується, бо тоді вірш постає зовсім в несподіваному ракурсі, але виправдовує себе тим, що, мовляв, просто хотів підняти авторці настрій. а заодно падає навколішки й щиросердно вибачається за втручання. ще додає щось про абсолютну нікчемність власних поправок, бо текст все одно лишається авторським – і тільки авторським.
доповнення до власного пе.есу. №один:
хороший вірш. тема – не зовсім хороша, бо ж слова – вони мають силу. з ними треба обережно… потім не звалиш на ліричного героя чи героїню.
доповнення до власного пе.есу. №два:
усім оцим розлогим бла_бла_бла я товк у ступі про увагу до дрібниць.

не витримує й кидається до холодильника, перечіплюється об порожню пляшку, але в польоті все ж дотягається до заповітної клямки – пи-и-и-ив…в…в…в…во-о-о-о-о!!! о-о-о-о!!! вільною рукою тисне ентер…

Доки Варюня осмислює (а може, ще й не здогадується, що тут її чекає), хочу відмітити, що коментатор зовсім не схожий на того, за кого себе видає (за нещасну жертву вчорашнього легкого міжсобойчику). З бодуна стока букаф не пишуть. Або пишуть багато, але однакових :)
А втрутилась я, власне, чому? Через ту "флегму". От ніяк не можу уявити, щоб у пацієнтки, нашпігованої пігулками і всіма іншими причиндалами дурки, залишилось у свідомості таке специфічне (чоловіче!) слово. Може, "спокій" хай тече по венах?
Аааа, і ще. Оте "Мила" з великої... це ж вапщє мила мається на увазі, а не дівчина Мила (Людмила)?
(все сказане було тільки привідом підібратися поближче до холодної пляшечки в руках шановного коментатора, поки він ще не все... не все... ех!)