І навіщо таке писати?..

Не згодна із Варварою.
Таке писати треба! Дай Боже, щоб хтось передумав

Цей вірш написаний давно, після того, як я вивчала тему впливу сучасної журналістики на життя людини (на жаль, її негативний аспект). Таким чином була піднята тема абортів. Прочитано чимало книжок про це. Близько прийнято до серця. Не написати про це я уже не могла.
Для людини, яка саме зараз вирішує: "Хай живе чи..." переживання жаху аборту через вірш можуть допомогти дитині вижити.
Цікаво, а які несподівані наслідки можуть мати наші вірші?
Цікаво, якщо ми, скажімо, у глибокій дипресії і ділимося з іншими роздумами: про те "чи не покінчити із собою?", який вплив можуть мати ці думки на рішення іншої людини у її власному житті? А якщо вирішить: "Так, покінчити!" Чи несемо ми якусь частку відповідальності за це на собі?

Ні, не абсурд.
Коли людина перед вибором, особливо пекельним вибором, вона часто (усі ми різні, хтось - це напевно!) шукає відповіді на свої вагання всюди, як знаків. У подібних випадках одне лише слово може стати пісчинкою на терезах у той чи інший бік.

До речі, вразив мене той факт, що інормація про смерть дитини назавждли лишається у материнському лоні. Усі наступні діти, які там виношуються, його дуже відчувають, і приходять у цей світ уже з дуже сильним стресом.

"день ...ненародження" - сильно!
Взагалі вірш несе дуже сильний емоційний заряд.

Дякую,Юлю, за вірш. Про це треба не писати,а ВОЛАТИ. Зараз піднесуться голоси на захист "прав" і "свобод". Звісно,так зручніше,легше,не так мучить гріх вбивства. Або: "Я сама вирішую..." А дитя просить "Мамо,не вбивай...". Поезія - це не завше лише "красиво","романтично", але також - правдиво і справедливо...