
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.18
22:28
Світ знавіснілих торгашів
Я так ненавиджу страшенно.
Хіба в нім є щось для душі?
Все - для бездонної кишені.
Ти слухаєш музичний твір --
Сяйну Бетховена сонату...
Вривається реклами звір --
Я так ненавиджу страшенно.
Хіба в нім є щось для душі?
Все - для бездонної кишені.
Ти слухаєш музичний твір --
Сяйну Бетховена сонату...
Вривається реклами звір --
2025.10.18
22:14
Пара ніби єдина,
але між ними розверзлася
прірва. Голос потонув
у сплетінні чагарників,
тепло розтануло
у всесильному розпаді.
Пара ніби єдина,
але кожен - волаючий
але між ними розверзлася
прірва. Голос потонув
у сплетінні чагарників,
тепло розтануло
у всесильному розпаді.
Пара ніби єдина,
але кожен - волаючий
2025.10.18
21:53
Коли тебе шматують крадькома
І гнізда в’ють в душі твоїй надмірно
Ти, видно, цілувався з багатьма
До виснаження висновку покірно…
Коли тебе, не ти, гнівили тим,
Що між людьми живе ще й параноя —
Ти радужно плескався до тих Рим,
І гнізда в’ють в душі твоїй надмірно
Ти, видно, цілувався з багатьма
До виснаження висновку покірно…
Коли тебе, не ти, гнівили тим,
Що між людьми живе ще й параноя —
Ти радужно плескався до тих Рим,
2025.10.18
15:36
Всіх потворних істот видаляю з життя,
не з'ясовуючи в чому справа.
Вимітаю із серця токсичне сміття
й тих, у кого душа порохнява.
Підлість не визнаю, як у спину плювки,
зневажаю Іуд лицемірних.
Не подам психопату я більше руки —
не з'ясовуючи в чому справа.
Вимітаю із серця токсичне сміття
й тих, у кого душа порохнява.
Підлість не визнаю, як у спину плювки,
зневажаю Іуд лицемірних.
Не подам психопату я більше руки —
2025.10.18
04:38
Шановна Редакція Майстерень! Наш видатний покидьок (ой, вибачте) автор Самослав Желіба під черговим ніком продовжує робити гидоту авторам. На цей раз він образив нашу чудову поетесу Тетяну Левицьку. На її вірш "Щенячий" він написав таку рецензію (текст
2025.10.17
23:05
Вже ні чарів, ні спокуси,
Ні цілунку в темноті.
Навіть спогаду боюся,
Бо і спогади не ті.
А гулялось - так гулялось,
Наче буря - вглиб і вшир,
Нижче пояса дістало
Ні цілунку в темноті.
Навіть спогаду боюся,
Бо і спогади не ті.
А гулялось - так гулялось,
Наче буря - вглиб і вшир,
Нижче пояса дістало
2025.10.17
21:50
Із тиші комори,
набитій різним мотлохом,
лунає голос віків.
Він губиться в шумі,
як у брудних водах.
Його так легко заглушити.
Голос віків тендітний,
як шелест листя,
набитій різним мотлохом,
лунає голос віків.
Він губиться в шумі,
як у брудних водах.
Його так легко заглушити.
Голос віків тендітний,
як шелест листя,
2025.10.17
21:49
Так буває, вір не вір,
Я від щастя сам не свій.
Бо мені таки щастить:
Моя вдача – то є ти.
Приспів:
Круглий світ, як не крути,
Мов клубочок непростий.
Я від щастя сам не свій.
Бо мені таки щастить:
Моя вдача – то є ти.
Приспів:
Круглий світ, як не крути,
Мов клубочок непростий.
2025.10.17
16:29
Щоб не пускати дим у очі
Заради зниклої краси,
Які слова почути хочеш
У найсуворіші часи?
Куди нестерпну правду діти,
Аби від сліз уберегти, -
І як я маю говорити,
Щоб усміхалась звично ти?
Заради зниклої краси,
Які слова почути хочеш
У найсуворіші часи?
Куди нестерпну правду діти,
Аби від сліз уберегти, -
І як я маю говорити,
Щоб усміхалась звично ти?
2025.10.17
15:14
Коли тобі сняться рожеві сни,
Чи неймовірно яскрава картина,
Це мами молитва летить в небесах,
Бо ти завжди її люба дитина.
Коли на ранок усміхаєшся дню,
В душі плекаєш передчуття свята,
То це кружляє в височині
Чи неймовірно яскрава картина,
Це мами молитва летить в небесах,
Бо ти завжди її люба дитина.
Коли на ранок усміхаєшся дню,
В душі плекаєш передчуття свята,
То це кружляє в височині
2025.10.17
13:56
І велелюдно,
і пустельно -
у плетиві людських орбіт.
Шматує сни
гудок пекельний,
мов апокаліптичний біт, -
ламається у хату, душу:
і пустельно -
у плетиві людських орбіт.
Шматує сни
гудок пекельний,
мов апокаліптичний біт, -
ламається у хату, душу:
2025.10.17
12:29
На порозі волоцюга
Їсить без турбот
Метильований сендвіч
Сам – ходячий гардероб
Ось іде дочка єпископа
Із іншого кута
Йому так ніби заздрить
Її гнали все життя
Їсить без турбот
Метильований сендвіч
Сам – ходячий гардероб
Ось іде дочка єпископа
Із іншого кута
Йому так ніби заздрить
Її гнали все життя
2025.10.17
11:13
А косо-око-лапих не приймає
деінде неугноєна земля,
та удобряє
де-не-де, буває,
війна тілами їхніми поля.
***
А балом правлять люди-тріпачі
деінде неугноєна земля,
та удобряє
де-не-де, буває,
війна тілами їхніми поля.
***
А балом правлять люди-тріпачі
2025.10.17
10:44
Вийшов друком альманах сучасної жіночої поезії "Розсипані зорі", 50 поетес.
Примірники альманаху отримала. Зміст подаю на фейсбуці, дехто цікавився.
Видавництво "Терен", м. Луцьк. Вдячна видавцям та упоряднику за запрошення.
Ціна 300, для інформ
Примірники альманаху отримала. Зміст подаю на фейсбуці, дехто цікавився.
Видавництво "Терен", м. Луцьк. Вдячна видавцям та упоряднику за запрошення.
Ціна 300, для інформ
2025.10.16
22:36
Зникнути в невідомості,
розчинитися у просторі,
розпастися на частинки,
перетворитися на пил.
Пил стає господарем доріг,
найбільшим повелителем,
німим оракулом,
який віщує істини.
розчинитися у просторі,
розпастися на частинки,
перетворитися на пил.
Пил стає господарем доріг,
найбільшим повелителем,
німим оракулом,
який віщує істини.
2025.10.16
20:33
Її хода здавалася легкою.
Під стукіт крапель, наче каблучків,
Між скелями стежиною вузькою
Свою руду коханку жовтень вів.
Від чар її немає порятнку.
Смарагди-очі, серце-діамант,
А на вустах мелодія цілунку
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Під стукіт крапель, наче каблучків,
Між скелями стежиною вузькою
Свою руду коханку жовтень вів.
Від чар її немає порятнку.
Смарагди-очі, серце-діамант,
А на вустах мелодія цілунку
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Чевіана Синя (1993) /
Вірші
Алейрон
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Алейрон
Руки и книги срослись бежевыми щупальцами,
Они ласково листают страницы из стекла
Бархатным ветром заставляют мозг стучать
Как кулаком по летнему дереву
Или по упавшему с него листу
Чердачного шифера
Пальцы бегут, играя гаммы
Потными пальцами заполняй стаканы
Пряча наперстки в суставы и в небо
Кинь в него улыбкой, она тебе не нужна
В этом городе счастья все мертвы
Кто хотел, тот забыл
Кто не сумел, тот помнит
Код на двери
Последние ворота, выпусти стадо
Баранов, желаний,
отпусти свою пустоту
Она скучает по небу
По белому мрамору метро или поэтов
Кто сказал, что они забыты? Я помню
Помню сколько ступенек в твоем доме
И цвет окон в отражении глаз
Вкус дождя на плитах надгробий
И запах огня около вечной реки
Дракоша... Северные ложки
Дерутся за наклейку с твоим королем
катана вцепилась во взгляд толкиениста
Вот что значит неожиданная встреча в нашем метро
Возле фонаря, что казался самым ярким
Пока мы не вышли на грязную улицу
Теперь наш фонарь – солнце
Мы плывем к нему, гребя только справа
Каноэ помогает чешуйчатым хвостом
Ему тоже холодно в алейроне модерна
Под ворсинами перхоти узлы лучей
Солнечных лучей
Они все короче
Мы плывем к солнцу уже не гребя
Канаты лучей все толще
Волос все меньше
Пускай, у солнца нет зеркал,
У него нет друзей или врагов
У него есть луна
И надежда на то, что мы доплывем
Не сгорев
Никогда не сгорев
В море его слез
Желтых солнечных слез
Пожарь мне яичницу на них, если я вернусь
К утру
Они ласково листают страницы из стекла
Бархатным ветром заставляют мозг стучать
Как кулаком по летнему дереву
Или по упавшему с него листу
Чердачного шифера
Пальцы бегут, играя гаммы
Потными пальцами заполняй стаканы
Пряча наперстки в суставы и в небо
Кинь в него улыбкой, она тебе не нужна
В этом городе счастья все мертвы
Кто хотел, тот забыл
Кто не сумел, тот помнит
Код на двери
Последние ворота, выпусти стадо
Баранов, желаний,
отпусти свою пустоту
Она скучает по небу
По белому мрамору метро или поэтов
Кто сказал, что они забыты? Я помню
Помню сколько ступенек в твоем доме
И цвет окон в отражении глаз
Вкус дождя на плитах надгробий
И запах огня около вечной реки
Дракоша... Северные ложки
Дерутся за наклейку с твоим королем
катана вцепилась во взгляд толкиениста
Вот что значит неожиданная встреча в нашем метро
Возле фонаря, что казался самым ярким
Пока мы не вышли на грязную улицу
Теперь наш фонарь – солнце
Мы плывем к нему, гребя только справа
Каноэ помогает чешуйчатым хвостом
Ему тоже холодно в алейроне модерна
Под ворсинами перхоти узлы лучей
Солнечных лучей
Они все короче
Мы плывем к солнцу уже не гребя
Канаты лучей все толще
Волос все меньше
Пускай, у солнца нет зеркал,
У него нет друзей или врагов
У него есть луна
И надежда на то, что мы доплывем
Не сгорев
Никогда не сгорев
В море его слез
Желтых солнечных слез
Пожарь мне яичницу на них, если я вернусь
К утру
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію