- Слухайте, як ви можете?
- Та спасибі, помаленьку…
- Та як же ви могли оце таке написати? Оце читаю, і мороз мене тіпає. Ви туто пишете про нашого лідера: «Учора він відвідав село»…
- А що – не доїхав?
- Треба було написати: «Учора Він відвідав село», або даже навіть тако: «ВІН відвідав село». Ви що не знаєте, що Він – месія і на днях врятує народ? Ви ж серйозна газета! Чи ви газет не читаєте, що не знаєте, як правильно писати? Ви другий раз дивіться, бо перестану вас читати і буду вами завертати івасі.
- Та йдіть ви… і пишіть нам. І Ви пишіть, і Він хай пише, і Його Вона…

***
- Алодобридень! Або кличте зразу адвоката, або я вас зараз там всіх обанкротю. Буду з вами судитися, поки вас не закрию, щоб ви знали! Це ж треба було мене так перекрутити! Так уже мене скорчити! Та ви ж мені там вивернули все, що я казав. А я ж казав, що те, що кажу, не пишіть, бо скажу, що не я.
- То так би і казали.
- От я через суд закрию вас, як слон Моську. Я вже газету «Дзеркало села» закрив і досками забив, і ви збирайтесь… А ви там зараз часом мене не записуєте? Що це там у вас клацає? Діктофона включили?
- Нє, це я зубами. Дуже вас боюся. Напишем, що не ви, що не казали, що не ротом, і що ви німий…

***
- Добридня вам бажаю. А прошу, чи можу я мати розмову з паном головним редактором? То ви, я перепрошую, маєте нас за щурів?
- Та ми вас не маєм.
- В десятім числі ви дали за нас матер’ял, і на тім же листі ліворуч додолу маєте замітку за щурів. Читач то потрактує за зневагу і здумає, що ви нас маєте щурами. Нам прикро.
- То ж фото ваше коло вас, а їхнє коло них. Думаєте, наш читач щурів не знає? Чи думаєте, що щурам не прикро?..

***
- Слухайте, ми би просили вас трохи сумлінніше нас висвітлювати.
- Та ви й так не затемнені.
- Ваш журналіст прийшов на наші збори і написав, що ми на початку десятьом роздали. А до кінця і не досидів, пішов писати чи на пиво. І не написав, що ми в кінці п’ятьох послали, а шістьох покрили. Хіба ж так можна?
- То шліть і крийте на початку. Чи нам роздайте, то до кінця досидим…

***
- Здрастуйте, але ви нас так підвели. А ми ж так з вами співпрацювали, ми ж вас так запрошували, ви ж до нас так приходили… Ви ж стільки написали гарно про наших котиків, і про кицьочок, і про котеняток їхніх. Ми ж вам так вірили, одне хотіли подарити. А ви нам, як грім у спину – взяли і написали про їхніх собак! Та ви ж добре знаєте, що собаки їхні воняють і котика нашого чуть не загризли – ми ж вам прес-реліз посилали. Ми з вами більше дружити не будем. І фотки котиків наших не дамо.
- Та не переживайте: як вони вам виздихають, то ми цілий розворот присвятимо…