я померла втретє побачивши тебе-не-тебе не в твоєму світлі згасло все що так хотіло жити лишились твої плями на склянці від випитого томатного соку того що із зів’ялих помідорів посаджених пізнього літа чомусь так пізно чи то так рано а все-таки варто було прожити а жити будем ще будем далеко чи близько вже не важливо сонце зайшло без прощань не давши зрозуміти де варто чи взагалі потрібно ставити крапку бо тільки жалкую що пишу пишу пишу так навмисне чужим стилем але величезним але у своїх словах своїми думками за які вдячна всім негероям і тобі і тобі-тому-хто-читає низьких уклін за надихання нашим життям нашим кінострічкам які закінчились лише на цьому папері але реалії водоспаду світу житимуть до апокаліпсису на який сподіваємося треба буде йти якщо треба буде як на сеанс у кінозал і вийти з нього мусимо мудрішими сповненими бажань ідей світла позитивного песимізму бо треба продовжувати нести ідею нескінченності та приспівів що часто повторюються тут чи то там не буде місця
я померла нерухомо стоявши на комі шоковано спостерігала її пертворення у безжальну крапку
але не варто сумувати якщо хтось засмутився треба вірити і чинити за вірою тримаючи в живих серцях надію
відродження пінкфлойдівської доби мусить бути і я з нетерпінням цього чекаю бо гадаю що це і буде довгоочікуваним новим початком від старого кінця
«Кінець,але ж був і початок» - хай проникає у свідомість і серце дивний голос Янки Козир