Тиха темрява ночі ховає тебе від кохання
Пригортає тебе до грудей, наче шльондра стара
Можна я ще посиджу десь тут, біля тебе, востаннє...
Або може залишусь назовсім? Ти кажеш: "Не варто, мала

Я не той, я не вмію інакше, не знаю напевно,
Що чекає на мене, чекає на тебе десь там...
А ти йди, йди і знай, все було не даремно.
Я ж залишусь, і далі, напевно, я зможу сам."

Ну і що? Ти сидітимеш сам і мов морфій прийматимеш риму.
Роздягатимеш темряву, питимеш віскі з горла
У навушниках Doors, цигарки на балконі. Потрібно ще диму?
Пам"ятаєш як разом ним дихали, згадаєш якою була
Наша ніч, чи то день, чи то вечір, чи спільна манА?

Ну нехай, залишайся без мене, мені якось стане
Сил. І сліз - я сльозами своїми омию твій слід.
Біс із ним, я ж бо зможу, я сильна - рубаю кайдани,
Бо, мій Каю, давно вже не взмозі рубати твій лід.