Ти змерзла. На - накинь на себе светр.
Вклади свої долоні у мої.
І хвилею – тепло по всій планеті
покотиться до неба берегів.
Спаде росою нам на вії вечір.
Торкнеться струн душі свободи дух.
І щастя наше не зазнає втечі,
коли до тебе назавжди прийду.
І сну твого ніхто не потривожить,
коли заснеш в обіймах ти моїх.
Бо я любов поставлю на сторожі,
щоб не стихав в твоєму серці сміх.
І якщо треба – розгорну руками
навислі хмари над твоїм чолом.
Ти прошепочеш тихо: « ти той самий,
яких до тебе в світі не було.»
І блискавкою вдарить щастя в груди.
І затріпоче серце ще сильніш.
І байдуже, що скажуть завтра люди,
коли од сонця світишся ясніш.