Вітаю вас, шановний пане Вікторе, на наших сторінках.
Хочу відразу сказати, що вам, як і всім, хто нещодавно ввійшов у бурхливі води інтернету, буде попервах нелегко, і особливо нелегкі перші кроки в літературному інтернет існуванні.
Відстані між читачем і автором тут майже не існує, а ще і читачі - у своїй інтегрованій величині - завше і мудріші, і пильніші, і сильніші, і красномовніші за будь якого автора. Мало хто із присутніх на нашому сайті авторів виглядає безпомилково в очах такого інтегрованого читача, хоча й читач, зрозуміло, що особистісно далеко не ідеальний.

Отже, я кажу про те, що тут можна дуже швидко навчитися і вирости, якщо є щира відданість поезії, і дуже швидко роздратуватися і закритися, і відійти від важкого шляху вгору - якщо власні амбіції переможуть.
Завжди потрібно бути готовим відчути, що найголовніше - попереду, а те, написане колись, не таке вже й вартісне, аби триматися лише за нього.
Щиро зичу вам терпіння і розуміння, будьте з нами. І не за день більше 3-4 творів в режимі "афішування публікації" (автоматично) - на головних сторінках, великі масиви можна заносити непомітно - "не афішувати".

До тебе, друже, як на суд,
Я сам іду... І в кожнім слові -
Я щирі почуття несу,
Палкої сповнені любові.

Хоча в душі - як буревій...

... у світ з собою... Чи легко синові читати?
А доньці?

Нехай для тебе ці рядки,
Як ватрі - вогняна? жарина...

Успіхів і великої любові і віри...