Панянко, я ваші бажання давно завбачив,
Неварто кружляти словами навколо ночі.
Для чого я вам, ви – мені, це – побачення?
для чого, скажіть? І не треба ховати погляд.
Лише зрозумійте, уся ця вистава – марна,
Кінець із кінцем, ми із вами ні трохи не схожі.
Мої кораблі полетять слугувати Парнасу,
І це лиш початок наміченого походу.
Ви жінка від бога, і він був в хорошому гуморі,
Задумавши вас цілковито на літо схожою,
Такою ж розкішною, часто серпнево-згубною,
Такою, що храм поклоніння збудує кожний вам.
Це може і прикро та я підіймаю весла,
під вами ж сплетуться пісок і гладкі медузи
ніяких поянень, це просто життєве плесо,
це просто вечірка, вино і колишні друзі.
Лише не журіться, човни тут проходять часто,
На вашому березі ще хтось розпалить ватру
А я вирушаю, у мене на завтра - причастя
І я ще не вирішив
якою мантрою..