Жаль, що у руках не має кольорової фарби, якою можна було б розбавити монотонні гами життя, замалювати чорні краплі болю і сліз, що є чи будуть на полотні ще недомальованої картини – чиєїсь історії, шляху.
Як не дивно всі ми – елементи однієї абстракції,одного незрозумілого витвору мистецтва, а саме життя, впродовж якого ми власноруч спантеличуємо яскраві барви долі, змішуємо чорне і біле, занурюючись у буденне сіре, а згодом у розпачі, у кайданах повсякденного, розуміємо, вороття назад не існує, лиш шматочки подертих , нездійсненних мрій переслідують зневірену душу.
Що таке абстракція? Це довга дорога пізнання, яка стає зрозумілішою завдяки випробовуванням. Кожен з нас будучи маленьким штрихом у цьому незбагненному, великому шедеврі, що відображає наш внутрішній світ з власними законами і своєрідними, інколи химерними для оточуючих уявленнями, шукає фрагмент місця для самовираження і реалізації самого себе, прагне розширити свій кругозір і йти вперед на перекір усім й усьому… бо нам властиво підкорюватись мріям… Боротись… Перемагати… Але хтось помиляється… Підіймаючись по щаблях суспільних висот, не будучи спроможним втриматись і осягнути правила виживання, ми підкорюємося земним спокусам, стаємо заручниками безмежної ідеї свободи, брехні, алкоголю, сексу, наркотиків, марнославства, кар’єри, грошей… Забуваємо про мрії… Перестаємо боротися, і програємо своє життя життю… А в період передсмертної агонії, ми собі ставимо питання, жили ми чи існували…?
Ми покидаємо тіло, залишаючись… ким? Залишаючись огидною плямою для очей Художника, яку не можливо витерти, або славою Його творіння…
20.06.08