Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.29
01:38
Боже, Боже, як це страшно
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
2025.11.28
22:16
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
2025.11.28
21:41
Кровний брате мій, повір,
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
2025.11.28
19:39
ВІДПУСКАЮ (діалог з Лілією Ніколаєнко)
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
2025.11.28
17:51
Маленька пташко, диво легкотіле.
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
2025.11.28
10:02
Журбою пахне жінка —
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
2025.11.28
06:14
Таїться тиша в темряві кромішній
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
2025.11.28
03:57
І Юда сіль розсипавши по столу
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
2025.11.27
19:09
В білих смужках, в смужках чорних,
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
2025.11.27
18:12
Поляки – нація страшенно гонорова.
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
2025.11.27
12:41
Він вискакує з двору
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
2025.11.27
10:13
Я у душі, мов Іов серед гною,
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
2025.11.27
09:21
Профан профан і ще профан
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
2025.11.27
09:21
Не спи, мій друже, світ проспиш,
бери перо, твори шедеври!
Та не шукай тієї стерви,
що вимагає з тебе лиш
смарагди, перла чарівні,
речей коштовних подарунки.
Хай жадібно скуштує трунку,
що наслідований мені!
бери перо, твори шедеври!
Та не шукай тієї стерви,
що вимагає з тебе лиш
смарагди, перла чарівні,
речей коштовних подарунки.
Хай жадібно скуштує трунку,
що наслідований мені!
2025.11.27
07:03
Студеніє листопад
Ув обіймах грудня, -
Засніжило невпопад
Знову пополудні.
Доокола вихорці
Білі зав'юнились, -
В льодом заскленій ріці
Зникнув сонця вилиск.
Ув обіймах грудня, -
Засніжило невпопад
Знову пополудні.
Доокола вихорці
Білі зав'юнились, -
В льодом заскленій ріці
Зникнув сонця вилиск.
2025.11.27
06:05
Не зможу я для тебе стати принцом -
За віком я давно вже не юнак.
Але, можливо, ще на цій сторінці
Ти прочитаєш мій таємний знак.
Кому потрібна сповідь альтруїста,
Коли тепер цінується брехня?
Ніколи я не мав пів королівства,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...За віком я давно вже не юнак.
Але, можливо, ще на цій сторінці
Ти прочитаєш мій таємний знак.
Кому потрібна сповідь альтруїста,
Коли тепер цінується брехня?
Ніколи я не мав пів королівства,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Роса (1964) /
Вірші
/
Бо я жива...
Крижаний погляд
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Крижаний погляд
Море… важко уявити крижаний погляд у спекотного моря.
Але так буває. Невеличкі прозорі хвилі з холодним спокоєм
змочують розжарений пісок, створюючи полосу перестороги.
Відпочивальники, дійшовши до цієї полоси, зупиняються.
Вдивившись у крижаний погляд моря і зрозумівши його настрій
вони слухняно повертають назад у пошуках іншої розваги.
Але завжди знаходиться той, хто не здатен розуміти поглядів.
Хто занадто впевнений у собі, щоб змінювати омріяні плани.
Занадто закохані у життя не вміють бути обережними.
Не звинувачуйте море у жорстокості, необачні створіння.
Йому байдуже до того, хто не розрахував своїх можливостей.
Медуза і людина рівні перед його безпристрасними очима.
Морю все одно, чию смерть заколисувати своїми хвилями.
Цікавість… Ні, то не цікавість збирає людей до місця нещастя.
То тіла зносять до купи свої душі, аби ті разом молилися,
ділячись своєю живою силою з тим, кого рятують чиїсь руки.
І поки ті руки рятують, поки постраждале тіло не втратило
бодай найменшої ознаки наявності душі, натовп очікує.
І поки розширені очі присутніх випромінюють співчуття,
їхні душі шукають зв'язок з власницею безпорадного тіла.
І поки енергія натовпу огортає місце трагедії,
Віра, Надія і Любов намагаються заступити ближнього
від Великого Комбінатора випадковостей, що виграв цю душу,
вдало розсипавши кульки помилок, аби Життя послизнулось
і впустило до жадібної пащі Минулого чергову жертву.
Тій ненаситній пащі мало того, що життя віддає як належне,
за вимогою одвічно невпинного у своєму русі Часу –
передчасні жертви наймиліші її вічно голодному нутру.
Великий Комбінатор ніколи не зупиняє жорстокої гри:
заради своєї втіхи вихопити у Життя ласий шматочок
і жбурнути його у пожадливо роззявлену пащу Минулого.
А Життя робить інстинктивні спроби врятувати шматочок себе,
бо воно лише тоненька ниточка у вузенькому поясочку Буття,
який є нічим іншим, як рискою на тілі безкінечного Часу,
межею, на якій Майбутнє перетворюється у Минуле.
Те, що існує і те, що живе, мають спільну рису - теперішній час.
І у цьому теперішньому часі відбувається протистояння.
Збіг випадковостей – зброя не тільки Великого Комбінатора.
Життя теж вміє ховати козирі в рукава – для рівності шансів.
Випадкові люди у натовпі інколи складають гарну команду –
і тоді Смерть відступає, а натовп розсипається з відчуттям щастя,
аби, неначе кола по воді, розповсюдити радісну звістку.
Але не цього разу. Часом люди схожі на глиняних колосів,
що легковажно не бажають помічати своєї уразливості.
Саме у таку мить відкривається перед ними паща Минулого,
а за спиною лунає питання: «Ну що, підіб’ємо рахунки?»
А чи стане тобі сили відштовхнути власника того голосу?
Ти, могутній колосе, що тримаєш над своїм крихітним всесвітом
власноруч збудоване небо – що з ними станеться, коли ти зникнеш?
Тож дивись під ноги – у Великого комбінатора багато кульок.
Ти ж не хочеш, щоб натовп, схожий на ангелів з перебитими крильми,
розносив увсебіч від твого тіла сумну звістку про свою поразку.
Крижаний погляд буває не тільки у моря…
Але так буває. Невеличкі прозорі хвилі з холодним спокоєм
змочують розжарений пісок, створюючи полосу перестороги.
Відпочивальники, дійшовши до цієї полоси, зупиняються.
Вдивившись у крижаний погляд моря і зрозумівши його настрій
вони слухняно повертають назад у пошуках іншої розваги.
Але завжди знаходиться той, хто не здатен розуміти поглядів.
Хто занадто впевнений у собі, щоб змінювати омріяні плани.
Занадто закохані у життя не вміють бути обережними.
Не звинувачуйте море у жорстокості, необачні створіння.
Йому байдуже до того, хто не розрахував своїх можливостей.
Медуза і людина рівні перед його безпристрасними очима.
Морю все одно, чию смерть заколисувати своїми хвилями.
Цікавість… Ні, то не цікавість збирає людей до місця нещастя.
То тіла зносять до купи свої душі, аби ті разом молилися,
ділячись своєю живою силою з тим, кого рятують чиїсь руки.
І поки ті руки рятують, поки постраждале тіло не втратило
бодай найменшої ознаки наявності душі, натовп очікує.
І поки розширені очі присутніх випромінюють співчуття,
їхні душі шукають зв'язок з власницею безпорадного тіла.
І поки енергія натовпу огортає місце трагедії,
Віра, Надія і Любов намагаються заступити ближнього
від Великого Комбінатора випадковостей, що виграв цю душу,
вдало розсипавши кульки помилок, аби Життя послизнулось
і впустило до жадібної пащі Минулого чергову жертву.
Тій ненаситній пащі мало того, що життя віддає як належне,
за вимогою одвічно невпинного у своєму русі Часу –
передчасні жертви наймиліші її вічно голодному нутру.
Великий Комбінатор ніколи не зупиняє жорстокої гри:
заради своєї втіхи вихопити у Життя ласий шматочок
і жбурнути його у пожадливо роззявлену пащу Минулого.
А Життя робить інстинктивні спроби врятувати шматочок себе,
бо воно лише тоненька ниточка у вузенькому поясочку Буття,
який є нічим іншим, як рискою на тілі безкінечного Часу,
межею, на якій Майбутнє перетворюється у Минуле.
Те, що існує і те, що живе, мають спільну рису - теперішній час.
І у цьому теперішньому часі відбувається протистояння.
Збіг випадковостей – зброя не тільки Великого Комбінатора.
Життя теж вміє ховати козирі в рукава – для рівності шансів.
Випадкові люди у натовпі інколи складають гарну команду –
і тоді Смерть відступає, а натовп розсипається з відчуттям щастя,
аби, неначе кола по воді, розповсюдити радісну звістку.
Але не цього разу. Часом люди схожі на глиняних колосів,
що легковажно не бажають помічати своєї уразливості.
Саме у таку мить відкривається перед ними паща Минулого,
а за спиною лунає питання: «Ну що, підіб’ємо рахунки?»
А чи стане тобі сили відштовхнути власника того голосу?
Ти, могутній колосе, що тримаєш над своїм крихітним всесвітом
власноруч збудоване небо – що з ними станеться, коли ти зникнеш?
Тож дивись під ноги – у Великого комбінатора багато кульок.
Ти ж не хочеш, щоб натовп, схожий на ангелів з перебитими крильми,
розносив увсебіч від твого тіла сумну звістку про свою поразку.
Крижаний погляд буває не тільки у моря…
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
