Стоїть край дороги дівча з голубими очима,
Стоїть і шепоче, і сльози летять на траву, -
Засмучена Доля, тендітна, самотня й незрима -
Вже довго чекає на вічність безмежну й нову.

Скажіть, хто з нас чує, як дівчинка плаче у спеку?
Стискається серце й чомусь невідомо болить,
Так близько вона й одночасно занадто далеко.
Вже ось,на руках...Та раптово тікає за мить.

Скажіть, хто з нас бачить, як дівчинка плаче у зливу?
Зливаються сльози з суцільним невтомним дощем.
Та гірко ридає, беззахисна і незрадлива,
Не злива, а сльози дівчини породжують щем.

Чому вона плаче, та дівчинка з поглядом неба?
Чому ми не бачим, не чуєм цей плач самоти.
Так страшно чомусь зазирнути у душу до себе,
Бо кожен боїться там сльози пекучі знайти.