Вона співає…
Все згадаєм, бо ж усе минає….
А мелодія невпинно так лунає
А звуки у височінь уже не долітають
І лиш нечутно так співають
Думки, загорнуті у плащ
І ти уже не плач, моя любов, не плач…
Вона лунає, далеко десь луна
ця тиша…
розцяцькована думками
розгублена між днями
захована у мріях нездійснених
оцих простих і цих блаженних
й незайманих оцих
Ця ніч…
Загублена десь за небокраєм,
Де все іще літаєм
У ніжностях невиправданого сну
Де у хмарах бродим як по дну
Де не знайти уже нікого
Лиш ангелів,
які знімають твою втому
крилами тамують ніжну біль
цю мить
згадаєш ненароком
зимою сніжною біля вогню
у відблисках якого знов стою
і руку подаю у це провалля
і забираю, з собою забираю
твій сум…
і радість огортає
І знов акорди пролітають
Між днями, митями і сном
І дарують щастя знов
І знов
Секундами
тікаючи
у
вічність