Я хочу лист тобі писати
Промінням сонця по імлі,
Знай, ти покликаний літати
Ти особливий на землі.

Глянь, у небесному просторі
Блукають прірви маяків;
А в тебе очі неозорі,
А хтось же в світі не прозрів.

У тебе всього так багато,
Що можна кожну мить радіть.
І ти покликаний літати
Й змінить на краще цілий світ.

Послухай, що, коли дрімаe
Щось геніальне у тобі,
А ти все за одне: “не знаю,
Не можу, це не по мені”.

Я знаю, я напевно знаю,
Що ти в цім світі не спроста,
Що не спроста і я літаю,
І ось, пишу тобі листа.

І не спроста в житті бувають
Ті дні коли набридне все, –
Така нікчемність скрізь до краю,
Таке безглузде все, пусте…

Але ти визнай це, - щоразу,
Щось підіймало знов тебе,
І ти прощав комусь образу,
І вкотре знов прощав себе.

І знову бігло давне коло,
І час котився в нікуди,
А ти знов думав що ніколи
Не будеш жити без мети.

Але обіцянок багато,
А щастя ти знайдещ тоді,
Коли навчишся виповняти
Свое призначення в житті.

Бо ж ти був створений для дива,
Для щастя синьооких днів,
Але в душі твоій правдивій
Цей поклик мало не зотлів.

Послухай, тебе кличе небо
Крилом черкнути неба край.
Цей поклик звернений до тебе,
Відчуй свободу, - політай!