Порожній сивий простір Сивашу,
Пастельні фарби навстіж на Чонгарі.
А я така легесенька біжу
Поміж столів на рибному базарі.

І поспіхом запитую ціну,
Щоб надаремно не точити ляси.
Ковтаю слину, пошепки кляну
Ті осетри, севрюги, пеленгаси.

Зірвав стоп-кран шалений час…
І хоч я звикла все в житті терпіти,
Несу в руці копчений пеленгас,
Немов промінчик сонячний із літа.
2
Зелені гори. Кримський перевал.
Бездонність неба. Невимовність волі.
До лоскоту нестримність поривань.
І я, мов птах у замкненому колі.

Лишитись тут, не знаючи часу,
Втішатися барвистозвучним літом,
Допоки тихий спокій принесуть
Моїй душі вітри зеленоликі.

Знов обрії повернуться у світ.
В собі забувши присмак ницих буднів,
Себе здолати, наздогнати сутність,
Полинути в натхнення, як в політ.
3
Спадає літо злякане у море,
Здіймає хвилі. Де там співчуття!
Моє замерзле безутішне Я
Ніяк журбу в собі не переборе.

В кафе порожніх знемагає суть
Ущент знесилена і перебута.
У невигойних споминах облуда.
І знахабнілі погляди пасуть
Поодинокі постаті жіночі.

І нескінченні плетива розмов,
Які ліниво день до ночі точать.
І безсоромно заглядає в очі
Осіння невгамована любов.