1
Крізь темні хащі сумнівів щоденних
Ішов по мудрість предок мій натхненний,
Спіткнувшись - падав, і зітерши піт, -
Привів мене в цей дивний світ зелений.

2
Ти дарувала й ласку, й доброту,
І мріяв сад у щедрому цвіту.
З-за хмари виринав раз по раз місяць, -
І досріблив сяйливу наготу.

3
Скажи мені, немов сестриця, ноче,
Як в серці слово зберегти пророче,
Щоб мій лякливий, слабосилий дух, -
Стояв несхитно проти поторочі?

4
Ти слів лихих ковтай гіркі пілюлі,
Слова вбивають душу, ніби кулі.
Її покинув сором - це сигнал,
Що хтось даватиме у спину... дулі.

5
О, вороже, тебе я не боюсь,
Помститися тобі - я не клянусь.
В твоїх очах зрадливий бачу острах , -
Коли говориш про є д и н у Русь.

6
Моєї хати, доле, не минай,
Фортуну ти сестрою називай.
Без вас обох - моїй душі так важко, -
Мов я навік покинув рідний край.

7
О, хто ж вас прочитає, рубаї,
Душі дзвінкої пізні солов'ї?
Чи вас читач самотніх не покине?
Дзвеніть у душах, ніби ручаї...

Зі зб."Veritas in profundo"(1998)