Загиблим на неоголошеній війні в Афганістані
Олегові Барановському, Михайлові Виздину,
Сергієві Мурунову, Вікторові Пендякові,
Іванові Явору, Василеві Яцишину і сотням інших
земляків п р и с в я ч е н о

Парне чи не парне, чи чорне чи біле…
Двадцять, лише двадцять доля присудила.
Дев’ять грам свинцевих не перебирали,
Хлопці молоденькі нізащо вмирали.
Нізащо вмирали у пісках гарячих,
Хтось лишивсь безногим, хтось зовсім незрячим.
Маятник управо, маятник уліво,
Не єдина мати за ніч посивіла.

Не єдина мати проливала сльози,
Що два роки сина бачити не зможе.
Забирали сильних , молодих красивих,
А війну трикляту не оголосили.
Не оголосили. Сказали : Так треба…
І « чорні тюльпани» полосили небо.
Маятник управо, маятник уліво,
Хлопці молоденькі всі жити хотіли.

Хлопці молоденькі на війні мужніли,
За що йшли в те пекло , не всі розуміли.
Снилися ночами в небі журавлята,
Дівчина кохана – чорні оченята.
Чорні оченята і уста медові,
Пролилось багато гарячої крові.
Маятник уліво, маятник управо,
Маятник спинявся, - серце обривалось.

Маятник спинявся, обривалось серце,
Там пісок гарячий, там пекуче сонце.
Падали як мухи хлопці молоденькі,
Кожного чекали і батько і ненька.
І батько і ненька і рідна домівка.
В синьому береті прострелена дірка
Маятник, управо, маятник уліво.
Мить за миттю збігла , хоч і не хотіла.