Дякую за відвідини, пане Миколо :)
мені з учителями і справді пощастило – і в школі, і в універі я відчувала їх доброзичливу прихильність (здається, навіть більше), а універ – це найкращі роки мого життя :)
ніде й ніколи більше не відчувала я себе такою значущою особою :) і все так легко давалося в житті...

це хронічне, ОК :))
але куди і коли?
прошу конкретизувати, бо щось мені невтямки :)

Ну, головне все-таки, за Сковородою, гени :)
але приємно, коли тебе люблять – хочеться у відповідь гори перевернути:))

Виходить різне...

,..Егеж :)

Дякую, Василю :)
І Вам усього гарного :)

Дорога Тетяно, ваш відгук мені дуже приємний :) Я саме хотіла видаляти цей твір, а тут таке :))
Зазвичай учителі строгі :)) а Ви хвалите – і я зворушена. Коли поміщала його – це була мить слабкості: набігли спогади, пожаліла себе, що така невдаха, нічого гарного не зробила , а в мене так вірили, ну, думаю, хоч подякую :)))
Звичайно, Ви помітили, що це просто учнівська компіляція банальних виразів про учительську працю, але я колись декламувала так щиро ці рядки, що аж ... тепер же, виходить, знову хтось декламуватиме :)
А справжній вірш як подяка Учителю є у Петра Скунця "Школа під калиною"...
Прочитайте – воно того варте :)

Іванку, красно дякую – навіть нафантазувати не могла б таких слів...
Ви справді так бачите? чи це лише для слова
А вірші Леоніда Кисельова я ще з дитинства знаю напам’ять – майже всі, що Ви подали.
Рада, що в цьому ми однодумці :))

Тамарко, учителі – це, здається мені, особлива каста (у хорошому значенні)
тільки і справді тікають із школи ті, хто має куди :(
та це зрозуміло...
Приємно, що маємо однакові захоплення (це я про Кисельова)