Сьогодні сиділи і тупо втикали на захід...двоє людей, які не вірять в кохання , життя , його сенс.Дві душі пересичені пустими словами і фразами,тупими запитаннями і поглядами , дорогами і класикою, абсурдом і попсою, тишею і шумом...Просто сиділи і згадували минулий день. Це був захід їх минулого життя...Це був кінець...А кінець, як відомоце тільки новий початок...
Вони хотіли виділитись з маси , а стали такими , як усі.Хотіли врятувати людство від ядерної хвороби і самі заразилися нею , хотіли сховатись , а самі потрапили в руки "правосуддя" програвали битви, але не виграли жодної війни.Спустошені постійною бородьбою вони тікали від себе і знайшли одне одного...Сонце заходило.Вона зробила фото на телефон.Він просто дивився.Такі рідні і завсім незнайомі люди.Він не знав , що вона гарно малює, вона навіть не здогадувалась , що він пише вірші...Брат і сестра по крові...і тільки...
Двоє самотніх вигнанців долі на широкому узбіччі життя...Двоє яких ніхто не чекав , не шукав і не памятав....Без дому, без минулого і без майбутньго...А їм було ВСЕОДНО!Врни були...Вони ходили, думали...Вони ЖИЛИ.Жили як хотіли.Залежали від всьго світу а значить не залежали нівідкого.Були вільними.Танцювали у центрі міста під музику його плеєра(по одному вуху на кожного), кудись ішли , а люди як на зло йшли їм на зустріч.Були щасливі від того ,що вони разом..Разом малювали графіті вуглинками віл ватри і битою цеглоюРазом читали книжки і робили записи у щоденнику.Разом ловили метеликів і випускали у центрі свого міста(кожного разу нового...Разом нюхали, курили, пили...Були разом...