Ти подарував їй троянду. Вона була яскраво - червона, на довгому стеблі. Це був знак? Невже ти підштовхував її до чогось, готував до нового?
Але ж колючки… Вона одразу ж поколола руки, а ти й не помітив! Посміхався… А вона їх сприйняла одразу як відштовхуючий рефлекс.
Вона зробила один крок вперед і два назад. Знову ви тепер далеко тепер один від одного.
Кожною своєю дією ти давав їй надію: поглядом, рухом, словом. Вона розуміла, що нічого не буде, і це пекло їй серце, випалювало все, що в ній було.
А ти цього не помічав, був сонцем у її житті. Лиш тільки не знав того, що забирав усю її з собою, де б не був.
Вона змогла загоїти рани в серці, заштовхнути любов у найглибші закутки свого єства. А ти навіть зараз змушуєш любити себе. Не помічаючи того, ти змушуєш її серце шалено битись.
Вона не витримує, і тихо, мовчки заплаче невидимою сльозою. У неї їх вдосталь. Любов вкотре зробила своє діло: розбила дівоче серце…
Лиш тобі байдуже, бо ти кохаєш іншу…