Як часто ми робимо те, чого насправді нам не хочеться… Настільки ж часто, як і те, чого боїмося понад усе на світі… І вже саме те відчуття, що ми не розуміємо чогось, змушує все ж чинити абияк. Тому поспішаючи зробити все і одразу, ми ніколи не задумуємось над причиною, поштовхом до дії. Це дратує ще більше і ми просто “забиваємо” на те, що маємо.
Найчастіше ми сумніваємось. Саме сумніви є найбільшим поштовхом до поспішних дій. Вони змушують робити все, і обов’язково, негайно. Сумніви просто вирішують все за нас. Поспішно проштовхують крик, чи сльози, будь-що, що приверне увагу. Але насправді це ніколи не вихід, не вирішення, просто…сумнів. А потім настає таке собі прозріння, і вже не так боляче. І серце вже так не калатає, нерви заспокоюються, і ви починаєте думати хоч трохи, але логічно. І вкотре ми знову зустрічаємо …СУМНІВИ!!! Чи все так зроблено??? Чи варто було поспішати??? Та що вже тепер??? Тепер просто спостерігайте за всім, що відбувається,мовчки сприймайте те, що є……..

08.2009