У цьому році ти – моє натхнення.
Тебе не раз я бачив уві сні.
Навряд чи ти повірила у мене.
Та, може, ти повірила мені.

Ти насторожено на мене споглядала,
І це було вже, мабуть, навесні.
Тоді ти точно ще не вірила у мене
Й не мала приводу повірити мені.

Ми часто так були занадто поруч.
І навіть там, де бути я не мав.
І ти не вірила мені не випадково.
Я сам у себе вірити почав.

Байдужим виглядати намагався,
Коли ловив твій погляд на мені.
Ти думала, чи я не безнадійний,
Й не здогадалася повірити мені.

Розгублено блакитними очима
На мої жарти усміхалася дурні.
Чи в тому справа, що повірила у мене?
Чи..? Ні, ти б не повірила мені.

Ти неприступна, недовірлива левиця.
Багато хто згорить в твому вогні.
Велика честь, що ти повірила у мене.
Я майже змусив тебе вірити мені.

Тебе підкорювати марно намагатись.
Та я все ж зміг в твою довіру увійти.
Яка різниця, чи у мене віриш.
Але мені не віриш лише ти.

Чому завдячувати нашому знайомству?
Бо ж знаєш, випадковостей нема.
Ти мені вірила давно, але мовчала,
Бо ж прагнула залишитись сама.

Ти вже й забула, ким мене вважала.
Та й подумки давно вже ми на «ти».
Ти вірила мені, я точно знаю,
Але ж настав той час - ти мала йти.

Чи ще зустрінемось, чи ти мене впізнаєш,
Коли побачимося через роки, дні?
Та певен я, мене запам’ятаєш.
Спасибі, що повірила мені.

Липень 2009