Радиш тримати такт із тими,
Хто годен лише осуду й зневаги.
Та про який там такт мова може йти,
Коли з-за такту, немов шуліка на курчат,
Він кидається з несусвітніми прокляттями
На ошелешену од несподіванки невинну душу.
…Ні, видно, не судилось доро

Мовчить журавель над криницею,
вітер гуляє селом,
діти хворіють столицею,
з дому злітають гуртом.
Зрідка прилинуть до матері,
трохи вдихнути тепла,
місто впіймало їх ятером,
мойра окутала зла

Без історії роду
Важко нам обійтись, -
Перерив я до споду
Всі архіви колись.
Тільки жодної вістки
В установах нема
Ні про прадідів, звісно,
Чи бабусь, зокрема.

Не зруйнував. Не зрадив. Не порушив.
Але жорстоко ставить до стіни
Самотність, що впивається у душу,
Самотність, що вгризається у сни.

Неначе сулема отруйним паром
Все нищить, замітаючи сліди.
Рішучий видих. Щастя - незабаром...

Вже слова стали зайвими - отже і дим
Біля губ в'ється, мов балерина по сцені.
Хоть повірити важко – я теж молодим
Був колись, та давно… мабуть, ще в плейстоцені.

Де солодкою посмішка вчора була,
Щось, я бачу, дедалі кислішає міна.
Ти брехати н

Задивилась на поле пшеничне:
Колосіння зелене, зернівки налив,
А вгорі небо синє правічне,
білих хмар одиноких розмитий курсив.
Мабуть, небо писало...Не вздріли?
Бо ж підступно підкралась жахлива пора,
І летять знов ракет чорні крила,
І оговтатись

Ти ніби мала за собою крила,
І я піддався чарам твоїх вій,
Щоби в коханні клястися одній,
Лише тобі віддати серце, мила.

І ця любов, неначе буревій,
Так легко все життя моє зломила,
Що і не знав був я, яка то сила,

Одружився, ще нема і тижня,
У алькові - любощів кальян.
Покусай мене, любаско, ніжно,
Хай вирує пристрасть-окіян.

Заціловуй кріпко, аж до дрожу,
Так, щоб непритома облягла.
Сили тануть! Рухатись не можу!

Дочекалися ми благодатної зливи,
Упоїлись водою грунти і без неї масні, –
Яскравішими стали – вдоволена нива
Й незатьмарені житом волошок блакитні вогні.
Враз повищали в зрості зелені посіви,
Забуяли ще більш, у тісняві хлібів, бур’яни, –
Все жив

Мені у двері серпень подзвонив.
Цей звук - лише йому властива риса.
Я відчинив. Впізнав без зайвих слів.
І бачу у руках його валізу.

У тій валізі - суміш літніх трав,
Там запах яблук, вечори спекотні.
Стояв навпроти мене і мовчав,

Зачатий ще під Донну Саммер в ритмі диско -
Свою незайманість втрачав під Депеш Мод.
Я динозавр; я із часів, коли не зиску
Чекали від життя – любові та пригод.

Девіз мій: живемо єдиний раз життя ми -
Що нині згаяв, не поверне вже ніхто.
Тому якщ

Прославлені диктатори закінчують безславно. Безголові полюбляють очолювати (по їхньому - "возглавлять". На одного діяльного злочинця припадають тисячі злочинно бездіяльних. Російський заштатний урка домігся міжнародного визнання, скоївши міжна

Я загубився у гаях понять,
Я віддалився від людей натхненно.
І нависає видиво проклять,
Що поселились на землі нужденній.

Розчарувавшись в марноті доби,
Я поселився в лісі одиноко
І слухаю мелодію дубів,

Лебідкою літає літо,
Лимани ллються легко.
Лопоче липень листям липи,
Лещицю ловить легіт.

Лугам липневим, лану - лоскіт.
Лаванда любить ласку.
Ліатриси лягають лоском.

Ольга Сімонова, позивний «Сімба". Надзвичайно вродлива, сексапільна, завжди зі стильною зачіскою з підголеними скронями… Росіянка за походженням, родом із Челябінська. Загинула за свободу України. Їй було 34 роки.
Починала парамедиком у добровольчому пі

Той, з ким умовилися стрітись
багато тому ще віків,
лишивши ключ на ґанку
літа,
знамення тайне на вікні;
з ким обіцялися впізнатись
помежи всесвіту шляхів,
перетекти міжсвітні ґрати,