Що заважає жити вільно?
Статус? Гроші? Королі?
Чому коритись божевіллю?
Бо віддаємося не тим ?

У нас все просто – встав, помився,
Поїв, вдягнувся, поголився,
Узяв газету, от халепа,
На мене нова вже дурепа,
Очами дзиркає, правдиво,
І обіцяє нове диво...
Газету в нервах ти помнув,
Подумав, гаркнув і...забув.

Настане час коли не зможеш,
Ні встати, ні вдягтись, ні прокормитись,
І от тоді згадаєш пику,
Яка кричала - треба битись!!!
За віру, правду і любов,
За дітвору, за мир, за кров,
За Батьківщину.....
Тобі все важче це сприймати,
І сил нема прогодувати,
Сім’ю, батьків старих, що дали
Тобі життя, на зламі літ...
Але не можеш, хочеш правди,
Ти віриш що дадуть той пліт,
Що понесе тебе далеко,
І допоможе у житті,
Що згасить теє вічне пекло,
Що дасть майбутнє і тобі...
І мрія твоя наче свічка,
Жевріє, крапає теплом,
Але згасає помаленьку,
І виметеш ти помелом,
Віск брудний, що залишився
Від вражень, сподівань, надії,
Він правдою у груди бився,
В ту ж мить розплавив вічні мрії.
І от коли ти розумієш,
Та намагаєшся кричати,
Тебе не чують, бо давно
Весь світ роздерли ті – мордаті.

Та свічка моя ще жевріє,
Теплом ділюсь я з усіма,
І поки я живу та мрію,
Поки об’єдную слова,
В потік надії й сподівань,
Що вірою несе майбутнє
Він розірве кайдани знань,
Що сковують життя розкуте.