Нашим поетам пропонуються такі невеличкі поетичні змагання у написанні віршів на тему, але, бажано, не більше 2-х варіантів.

Теми надаються нашими користувачами, - пишіть, коментуйте_>>>

Тема №1:
"Квіти в саду засихають,
не розквітаючи, липень
надто жаркий..."


10.08.2006 Можна трохи переставляти слова, але початок має складатись тільки із зазначених слів. Після написання вірша опублікуйте його. У публ. формі, там де конкурси, поставте галочку навпроти "ВІРШ НА ЗАДАНУ ТЕМУ" Кращі вірші, та автори будуть прославлені за життя і оспівані у легендах, опісля... Не забудьте про "галочку" навпроти "Вірш на тему". Всі ваші творіння будуть зібрані на цій сторінці.
Сторінка відкрита редакцією.
.........................................................
14.09.2006 Які вірші видались мені найкращими? Закриваючи очі на витівки деяких професіоналів, вважаю найбільш вдалими на сьогоднішній день тексти Вікторії Шульги, та Мирослави Меленчук. :) (:
Насправді тема не закрита, просто вона відійшла в часі, і в просторі кудись, у напрямку майбутнього липня. Але всі бажаючі, хто потрапив на цю сторіночку, можуть через коментар залишити своє творіння на дану тему і редакція його обов'язково долучить до загального масиву, колись...
Успіхів!

Поетичне дійство:


3.09.2006 Ох, вже ця жіноча солідарність! Не встигли ми, чоловіки, наблизитись до "передових позицій", як творча активність наших поетес знову відкинула нас далеко назад. Та все виглядало би значно гірше, якби не раптовий, хоча й далеко не однозначний, вихід на сцену незнайомого раніше "Майстерням" Варра Тора , а також Карпового Михайла.
Сподіваємося ще і на можливу появу Жоржа Дикого зі своїм черговим літературним жахом - одна спроба, до речі, була, але цензура її не пропустила... Та хіба це стосується одного Жоржа? Якість переважної більшості творів, на жаль, могла би бути вищою.
Отож, на день нинішній маємо 17 авторських спроб поетичного мислення "на тему".
Поки з рахунком 10-7 попереду краща частина людства, і, відповідно, наших авторів. Якщо за кількістю рядків, то 192 до 167.
А ось за кількістю слів 643 до 506 слів, знову ж таки на користь поетес. Зауважте, ця наша статистика повністю розвінчує міфи про вищу середньо статичну балакливість жінок!!
643 слова сказано 8 авторками, тобто, близько 80 слів на особу жіночу.
І 506 слів - 4 авторами, себто по 121 слово на особу чоловічу!!
Добалакались.

---

Хронологія :

---

Отож, маємо першу і, як на мене, непогану спробу. Віко, ви молодець -перша з перших, хто надіслав вірш на досить непросту тему, між іншим, випадково явлену "Майстерням" редактором Ларисою Вировець. І віршик цілісний і колоритний. 1:0 на користь прекрасних і поетичних дам!

Вікторія Шульга
* * *
квіти в саду засихають,
не розквітаючи. липень
надто жаркий. альбіноні
спеку полегшує щемно.
згадую море минуле -
хочу його оповісти
ясі. від мушлі до неба:
церква з червоної цегли,
голос, міцніший за камінь,
запах домашнього хліба.
а за плечима чекання
шлюбу, обітниць, дитини,
і кришталевого дзвону
в київськім небі осінім.

Не пройшло й десяти хвилин, як ще одна чарівна киянка надіслала нам послання "на тему" (2:0), ось

Анна Хромова
$)
квіти в саду засихають,
не розквітаючи. липень
надто жаркий цього року
цього піскового зламу
тріщин в землі під ногами.
пелюстки на шлях розсипає
тих квітів, що всохли до часу,
мій спраглий провітрений липень.
він знає - порепані стопи
не чують, де сік, а де порох.

Цікаво, цікаво, розвивається наша поетична думка! "Від мушлі до неба" "порепані стопи не чують, де сік, а де порох..." - що ж буде далі?
А далі Адріана Фешак - відразу з подвійним поетичним баченням!

Адріана Фешак
Спроба 1
Не розквітаючи
Липень надто жаркий
Засихають квіти в саду
Не воскрешаючись
Лише три крапка
Безбуквенно перейду
Цю
Останню межу безквіття
Клятий липень спалив і стер
Надто жарко
Значущість літа
Натискаю в востаннє Enter
До розквіття іще далеко
Але знаю воно згорить
Засихають останні злети
Небо плавить пелюстки в мідь
Це безквіття втомило
…СЕРПЕНЬ
Злиже все язиком дощів
І в справжнісінькі очі смерті
Зиркне липень останніх днів.

Спроба2
Засихають квіти
Липень не розквітаючи в саду
Надто жаркий для літер
Спотрошеного дощу
І ноги в асфальт вростають
І зачіска в стилі вітер
Засинають поважні долі
Хтось натягує нову сітку
Сновигань для своєї дами
Підбалконні кують сонети
Та у межах моєї рами
Безжиттєві дерева терпнуть
Не розквітне сьогодні липень
В формі квітки йому зажарко
Я вдягаюся в стилі Вітер
І цілую дерева в парку.

Гарно, особливо закінчення "Я вдягаюся в стилі Вітер І цілую дерева в парку." Якщо чоловіки, в розумінні - поети, і після цього ніяк не виявлять свою поет.присутність, то я буду дуже здивований.
"Гамбургський рахунок" поетес і поетів виглядає як 4:0!!!

Але ось, нарешті! Ми починаємо контратаку! Спочатку широкий народний рух, 4:1 -

Василь Шляхтич
* * *
Квіти в саду засихають,
нерозквітаючи,
липень надто жаркий...”
не посилає води
квітів краса завмирає
всохнуть наші сади
яки сліз з неба чекають
а ті неприходять сюди
нам залишається віра
що липень жаркий промине
якщо вона буде щира
сад знов процвітати почне.

Звичайно перший крок завжди нелегкий, але такий щирий!

Підкріплюємо контратаку більш організованими силами (4:2):


Майстер Рим
* * *
Квіти в саду засихають, не розквітаючи – липень
надто жаркий. У блакиті тільки грайлива хмаринка -
змінює контури, лики - з півночі летом на південь,
кружить в небесному світі, наче і тут вона жінка.

Пряно тремтять над травою, схожою більше на хутро,
брижі ефіру; принадно, водною гладдю палає
марево, вкрившись корою, мозок гадає премудро –
щедро вестись чи ощадно з тілом, що міри не знає.

Зрештою, скільки випадків! скільки загублених рішень!
Тіло противиться й годі! Хмелю! Видовищ! – любаско!
Дивно, що прагну початків, а не щасливих закінчень.
Непритаманні природі роздуми терплять фіаско.

Сад постарілий, довкола - гóри, між ними долина,
морем підкований обрій філістимлянського краю.
Стежкою йде сивочола з глечиком повним людина,
б’ється за ребрами піній серце священного гаю.

Нормально. Але не встигли ми, чоловіки, насолодитися радістю наближення до поетичних вершин, як день наступний відкинув нас далеко назад, -

Малькіна Юлія - 5:2!
* * *
Квіти в саду засихають,
не розквітаючи -
липень надто жаркий.
Сіль на губах виступає,
тіні, зникаючи,
липнуть до ніг,
як човни до ріки.
Небом вершково збиті хмари
розповзаються, танучи.
Розплескана скибка черствого сонця
кидає жаром в очі блукаючі.

Липень, не розквітаючи,
вже засохнув.
Квіти палять вуста,
смачно цілуючи.
Аксіома доволі проста:
літа ми ще не відчули,
а бачимо вже його спину...

Ось як буває, - сказали і зникли в небесах!
"Небом вершково збиті хмари
розповзаються, танучи.
Розплескана скибка черствого сонця
кидає жаром в очі блукаючі."

Гарно і про очі влучно. Хлопчики, юнаки, зрілі мужі, і дідугани, не ховайте очей, пишіть і присилайте сюди наші відповіді розпеченим у серпні небесам...

Але реальність вища за наші бажання, пишуть поки що тільки жінки, закріплюють, так би мовити, свою інтелектуальну перевагу!

Спалахувка Юля - [ 2006.08.22 13:24 ] - 6:2!
Настрої
Квіти в саду засихають, не розквітаючи,
липень надто жаркий, щоб знайти, все забуваючи,
воду: „Хоч краплю, ковточок!”, вже помираючи,
прошу. Вітер з піском, надриваючись,
виє від болю мого.

Але минула депресія. Знову прийшла істерія.
Вітер так само як вчора про щось, надриваючись, віє.
А я, закутавшись в ковдру, нервово про тебе мрію,
на голубому небі сонце від нервів жовтіє.
Я знаю бажання його.

Ну а тепер я меланхолік,
За вікном дощик-алкоголік,
Я вийшла знов без парасолі –
Дерева стали трохи голі...
Я знову жалібно оплакую себе.

Із монологами на тему діалогу
Я хочу йти завжди тепер у ногу
Із часом, що давно вже об підлогу
Голівонькою вдарився, небога.
А мозок мій давно на восьминога
Вже схожий. Добре – хоч не роги,
А то забула б певне вже тебе.

Отак життя трива. Шизофренія.
Отак я мрію, млію, шаленію,
Весь світ в собі тримати вмію,
Отак на голову хворію. –

Така тепер загальна мода.
А квітів стало трохи шкода.

Звичайно, по ходу вірша хочеться висказати цілий ряд критичних зауважень, як то "текст значно переріс задану тему". Власне, до заданої теми я би відніс тільки перші дві строфи - далі пішло щось інше... Але написано і надіслано. Дякую вам, Юліє!

Що далі? А далі:
Ашес Світлана - [ 2006.08.23 21:34 ]
Робить інтелектуальне співвідношення (жін-чол), в контексті теми, зовсім образливим 7-2 !

* * *
Квіти в саду засихають, не розквітаючи
Квіти в саду засихають, не розквітаючи,
липень надто жаркий.
В щастя, знову для мене втраченого,
присмак надто терпкий.
Діти хочуть гратись, не змагаючись,
дорослі надто складні.
Вони не вміють кохати, не розлучаючись,
люди надто брудні.
Янголи в небі літають, не замовкаючи,
гріхи надто людські.
Кров стікає по ранам, звертаючись,
супротивники надто легкі.
Біль у серці гуде, не спиняючись,
та ви надто глухі.
Я кричала до вас, ковтаючи,
свої сльози, надто важкі.
Липень-серпень пече, та закінчується
квіти надто не ті.
Із зачиненими очима, я падаю
у твої обійми пусті.
Якби квіти могли розквітати,
або пекло замерзло навік.
Я б тебе навчилась спитати:
Чи б мене повернути ти зміг?
Разом з ними тепер засихаю,
разом з літом покрилась вогнем.
Та все щезне, я точно це знаю -
під осіннім холодним дощем.

Ідеї цікаві, закладені в тему "конституційні протиріччя", може дещо і занадто прямо, але зауважені, погляд продовжений, і закінчений власним досвідом. Файно.
"Та все щезне, я точно це знаю -
під осіннім холодним дощем."

І відразу слідом чергова жіноча спроба:
Шуст Марта - [ 2006.08.26 01:13 ] - 8:2!!!
Останній Липень
Квіти в саду засихають, не розквітаючи,
Липень надто жаркий.
Згорений вітер повіяв, уста обпаляючи,
Мов поцілунок гіркий.

Порох пекучий, в нім ноги по кісточки.
В землю протік струмок.
В неба простиралі ні хмарки, ні трісочки.
Бурий невмиваний вишні листок.

Краплі по шибах очей стікають непрошені.
Спека як марево, як небуття.
Не перейде у майбутнє до осені
Липень останній чийогось життя.

Що сказати? Печаль вселенська! Я перестав заглядати у скриньку "Вірш на тему" - там одні лише наші чоловічі поразки! Жодних надій на творчий паритет!
Утім, даремно не заглядав, бо новий автор Варра Тор приєднався до кволих рядів захисників чоловічої поетичної спроможності. Дякую! Заодно заглянув я і на полиці "Поетики", де пан Варра Тор широко представлений.


Варра Тор - [ 2006.08.26 09:55 ] (8:3)
В селі
Квіти в саду засихають,
Не розквітаючи, липень
Надто жаркий...
Пси мої вже позіхають,
Не засинаючи, липне
Втома до вій.
Вріжу свинини з цибулею
Смачноголовою, слина
Скрапне в траву.
Вулик здоїть не забули
Золотосяйності, слива
Вже не меду.
Риба бурштинить на сонці,
Жиростікаючи, короп
За 5 кіло.
Діва відбилася в оці,
Рівнобедруючи, море
Зносить весло...

Варра Тор - [ 2006.08.26 16:14 ] (8:4)
Інквізиційне
Квіти в саду засихають,
Не розквітаючи, липень
Надто жаркий...
Губи давно не кохають,
В солі, потріскались, злиплись
З крові кори.

Я розриваю сорочку,
Кару несу незворотню
Відьмі самій.
Я тільки дощику хочу,
Молоти бухають в скроні,
"Й ти будеш мій".

Я заблукав у волоссі,
Десь еверестяться перса.
Зв'язки ж нема.
Дике твоє стоголосся
Кличе сиренами вперто,
Де глибина.

Компас застряг не на північ,
Боже, дорогу розвидни
Крізь лабіринт.
Добре, прокинувся півень,
Й сутінки тричі роздвинув
Криком на Крит.

Відьму ж прирік на покару
І запалив на багатті
Власних долонь.
Відьма в ковульсіях жару
Вкрилась в ромашкові шати
Над оболонь.

Я прочитаю молитву
Понад затихлими ребрами.
Хай буде так!
Я викликатиму зливу
Цими святими маневрами.
Падай навзнак.

Варра Тор - [ 2006.08.28 21:08 ] (8:5)
Липень 971-го. Доростол.
Квіти в саду засихають,
Не розквітаючи. Липень
Надто жаркий в кровограї.

Стріли стотисячні. Злива
Смертю посіє й уродить.
Сонце знад поля йде сиве.

Кровомісити народам,
Та не зродитись нащадкам,
Гинуть мужі й безбороді.

Руси не просять пощади,
Мертві не знатимуть глуму,
Їм не рядитися в шати.

Красну кривавую клумбу
Кров'ю скропімо рясненько,
Квіти покірного шлюбу.

Ой не ридай, стара ненько,
Гордо пишайся за левів,
Мужніх синів молоденьких.

У стоголоссі та реві,
В брязкоті, буханні, стуці,
Звийсь, Святославовий регіт.

Силою руки озвуться,
Йдуть до Христа візантійці,
Але ще більше до русів.

Та не зламати позицій,
Гордо стоїть Доростол
Ззаду черленої криці.

Знов поспішаймо до столу
Пити кривавого меду
Й впасти хмільному додолу.

Не порадіти букету,
Квіти в саду засихають,
Цвіт у ногах часолету.

Яка творча потуга! Але виникає концептуальне запитання - "а скільки спроб можна надсилати?" Думаю, що не більше, як дві, - з інших будемо вибирати найкращі самостійно. Звичайно, ця мудра думка буде діяти з наступної теми, з наступного разу.


Карповий Михайло - [ 2006.08.29 00:18 ] (8:6)
***
Квіти в саду засихають,
не розквітаючи: липень
надто жаркий... Заклинаю:
щедро, дощі, лийте!

Так і поет кожен,
певний в своєму дарі,
рано згоріти може
в слави дочаснім жарі.

Допоможіть же, боги,
цьому поету-квітці!
Хмари нашліть і його
віддайте дощу-критиці! :)))

Скільки містики та іронії, потрібна річ! Що далі?
А далі добра знайома нашим авторам поетеса
Меленчук Мирослава - [ 2006.08.29 16:21 ] (9:6)
***
Квіти в саду
Засихають, не розквітаючи, –
Липень надто жаркий.
Дзвоном біду
Сповіщають, не загортаючись
В присмак диму п’янкий.

Квіти в саду
Відмирають, мов ненароджені
Діти схиблених мам.
Янголів путь
На крилах чекає відродження –
Злету в небесний храм.

Квіти в саду
Доживають, сонцем загублені, –
Липень поставив мат.
Привиди ждуть,
Ножами на спеці порублені,
Біля сирітських хат.

Явно нашим авторам сподобалося доводити спеку до повного нонсенсу, щоправда, нонсенс закладено початково - бо чи є квітами, квіти, які ще не розквітли? Але геть, геть усі ці софізми! Читаємо наступне безсмертне творіння!


Адріана Фешак - [ 2006.08.30 13:10 ] (10:6)
Варіантик №3
надто жаркий липень
в саду засихають квіти
не розквітаючи
чуєш милий
каміння збирають діти
виростаючи
надто корсетні мірки
а на деревах
пусто
каміння з*їдають діти
збирають його по місту
надто голодні віти
гойдають в собі колишнє
камінням кидають діти
у своїх дітей
каліччя
надто жаркий...
розп*яттям
лягає в поля й долоні
каміння в дітей багато
і очі в дітей голодні
наковтана холоднеча
і нерозквітлі квіти
гілку засохшу й вечір
у посмішках несли діти...
і глечики повні липня
і погляди мідних квіток
і дотики стиглі вітру
і руки іржавих гілок
чіпляли мені волосся
аборт літа
вродила злива
квітати не довелося
коміння вростало в крила
і найбіліші хмари
лякали дітей грозою
квітати не довелося
бо липень зростав зимою...

Як прикро! Товариші, куди йдемо?! шукаємо абсолюту? повного нонсенсу? Спека вже пройшла, активізуємось! :)


Варра Тор - [ 2006.08.30 13:03 ] (10:7)
Липень
Квіти в саду засихають,
Не розквітаючи. Липень
Надто жаркий з малахаєм.
Квіти в саду засихають,
Слива схилилась суха.
Меду не буде із липи.
Квіти в саду засихають,
Не розквітаючи. Липень.

Липню, прости і помилуй,
Ласку зіллі зіллю-квітам,
В них запали свою силу.
Липню, прости і помилуй,
В що я вбиратиму милу?
В що сад вбиратиме літо?
Липню, прости і помилуй,
Ласку зіллі зіллю-квітам.

Липню, візьми антифон цей,
Голубом злине на рам’я,
В силі могутніший сонця.
Липню, візьми антифон цей,
Вишню упоєну в соці,
Квітку з пелюстками раю.
Липню, візьми антифон цей,
Голубом злине на рам’я.

Квіти в саду, озовіться
Радістю та воскресінням
Теплим пісням-громовицям..
Квіти в саду, озовіться
Щебетом райдужним птицям,
Оди розлийте маслинні,
Квіти в саду, озовіться
Радістю та воскресінням.

Стали при талії далії,
Липами липень полинув
У чорнобривих сандаліях.
Стали при талії далії,
А гладіолус в баталії,
У поцілунках малина.
Стали при талії далії,
Липами липень полинув.


Стали при талії далії - безперечне творче відкриття! Так тримати:)

Ольга Люта - [2006.11.09 12:13 ]

Стриптизерка


Коментарі (6)

Чарівне запізнення, Ольго! Але кому таке не сподобається :)