Багряний відблиск,
небокрай,
горить багаття,
зачекай,
один лиш подих пережди,
тоді рушай.
Далеко йди,
щоб вже ніхто не оповів,
про дивний край степів й лісів
і сонця сонця чорного.
Чекай
Не згадуй більше, не співай
про шум дібров
і темний гай, про сонця лід
про ті світи, в яких ти жив колись...
Іди.
Ніщо не згадуй, все забудь,
життя проходить не вернуть,
колишніх радості і страху,
Життя проходить,
з ним іти ?
Чи зупинитись і в світи,
пухмурі й темні, без вогню,
жбурнути іскру
саме ту,
єдину блискітку вогню
Що залишилась від багаття того,
Вже дивного, страшенно древнього й святого...