ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Вірші
/
П’єси
П'єса на колесах
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
П'єса на колесах
П’єса на колесах
(на одну дію)
Діючі особи:
Оповідач: дідусь
Москаль
Націоналіст – (український, затятий)
Провідниця
Песик
Дівчина – (хазяйка песика)
Мізансцена:
Дія відбувається в швидкому потязі Київ – Санкт-Петербург. Скоро північ. Аварійне освітлення з тамбура створює напівморок у першому плацкартному відділенні., де і відбувається сама дія. За півлітрою оковитої зав’язується невимушена розмова між пасажирами. До неї приєднуються зацікавлені слухачі. Оповідач починає свою розповідь.
Оповідач:
Закохалася дівчина
У веселого хлопчину.
Закохавсь козак у дівку –
Кинув батьківську домівку.
Дурне діло, всім відомо,
Діло не хитре.
Краще б він зостався вдома, –
Та хто втрима вітер!
В прийми теща після свята
Запустила його в хату,
Ну, а щоби гроші мати
Він подався кайлувати.
Довелося тягнуть лямку
За двох козарлюзі,
Бо жона його вродлива
Вчилася у вузі.
Над шитвом той неборак
Аж до ночі киснув,
І якраз на тую пору
Місяць в небі виснув...
Песик :
Завищав на весь вагон, бо провідниця наступила йому на хвоста.
Провідниця:
Чий кричить так страшно пес?
Хто схотів зійти з колес?
Ну який посміх хорьок
Тут зробить живий куток?
Дівчина:
Хапаючись одночасно за серце і ошийника:
То моя собачка, пані,
Я його помила в ванні,
І у дусті, і у хні,
Каюсь, вибачте мені.
Провідниця:
Добре, що це не корова,
Ось тобі останнє слово:
Гарне цуценятко...
З тебе десятка.
Пасажири реготнули, а дівчина з полегшеним віддихом виймає і віддає гроші.
Провідниця:
Дідусю, продовжуй.
Оповідач:
Тужавіли урожаї
Соком і нектаром,
В молодят тіла у ліжку
Гоготіли жаром.
Москаль:
Я от слов твоих, дедуля,
Уж и не смеюся,
Гоготать тела не могут,
А гогочут гуси.
Націоналіст:
Хоч звучатиме це різко,
Та мушу сказати:
Як свого не стулиш писка –
Будеш гоготати.
Москаль:
Как упрям єтот хам!
Не стесняется дам!
Так сказать может в лоб
Невоспитанный жлоб!
Націоналіст:
Встає з набиченим поглядом та стиснутими кулаками.
Провідниця:
Пасажири, досить! Ша!
Не хапайтесь за ножа!
Бо усіх вас скопом
Обіллю окропом.
Діду, продовжуй.
Оповідач:
Подружжя наше, влітку,
Під ту весільну пору,
Підсмажити щоб литки
Подалося на море.
Воно гостинно прийняло
Усіх в свої лабети,
Та час блаженства пролетів
Так швидко, як комета.
І знов до тещі під крило
Вернулись молодята,
Про що тут більше гомоніть -
Закінчилося свято.
Москаль:
Что ж, крути этак и так,
Не казак он, а дурак.
На конец хороший в песне
Я не ставлю и пятак.
Жить у тещи –
Эка блажь!
Скажет всяк – какой пассаж!
Ты поверь уж мне, милок,
Спорол глупость парене.
Провідниця: з невдоволенням
Хоч ти з Ленінграда –
Моя тобі порада:
Коли хтось балака –
Помовчати нада.
Націоналіст: з погрозою
Язик не срака –
Нехай балака.
Москаль:
Что за вульгарщина
Эта шароварщина!
Неужели за пустяк
Надо отвечать вот так?
Ладно, ладно, пой дедок,
Я захлопну свой роток.
Оповідач:
Був серпень. Зріли кавуни,
Жовтіли гарбузи по полю,
Зібрались доці та сини
Копати бараболю.
Копали, сипали, гребли,
Сопіли від натуги,
Весь довгий день товкли ріллю,
А потім ще і другий.
Звезли до тещі урожай,
Пора вже їсти шкварки,
Та розгорілася чомусь
У хаті люта сварка.
Прохурчав медовий місяць
Як у полі трактор.
Показав теща зятю
Ангельський характер.
Той насупивсь, мовби туча,
Дума, „що робити”?
Від такої колотнечі
Можна ж посивіти?
Теща просто навісніє –
Згадала вже й діда!
Що помер ще за Мамая
Від кон’юктивіта.
А зять, немов зінське щеня,
До ночі огризався,
А вранці встав, зібрав майно,
І в інший дім подався.
Москаль:
Хоть я парню не пристав,
Оказался я ведь прав!
Песик:
Гав! Гав!
Провідниця:
Чи заглохне це щеня?
Гавкне ще – йому хана!
Відчиню дверцята
Й викину до ката!
Москаль:
Умно все ж сделал все же зять.
Даю ему оценку пять.
Мужикам покой ведь нужен –
Это б женщинам понять.
Націоналіст:
Ти замовкнеш, чоловік?
Сил нема терпіть твій крик.
Кукурікаєш мов півень,
Що заліз в чужий курник.
Москаль: хижо оскалюється, але мовчить
Оповідач:
Наш герой живе помалу,
Грошики збирає,
Його теща в чужій хаті
Поки не чіпає.
Та оголені полиці
Й гаманець худенький
Смокчуть сили, тягнуть душу,
Мов цвяшок обценьки.
Теща – тонкий інструмент,
Раритет – інтелігент.
Водяникам і чортам,
І мужчинам – не чота.
Вона мудро нагребла
Землі аж до біса,
Щоб не швендяв після праці
Зять, немов гульвіса.
З дня у день, і з року в рік,
Танув, слизнув чоловік.
Результат „общєнія” –
Дика неврастенія.
Москаль:
Он к тому же, боже мой!
Не здоровый, а больной?
Он таков жене не нужен
Будь он гений аль святой.
Вот кабы деньжат побольше –
Он тогда бы был хороший.
Ну, а так мы скажем дружно:
Будет парень холостой.
Да, и вот еще вопрос,
Прямо в глаз, а также в нос:
Чем детей кормить он будет,
Дымом, что ли с папирос?
Если с тещей паренек
Жить из принципов не смог,
То жене сухарь не нужен
И простой воды глоток.
Націоналіст:
Ти дивись який пророк!
А своїй ти на „зубок”
Сиплеш марципани?
Якщо так, то вам не варто
Торохтіти у плацкарті –
В „люкс” шуруйте, пане.
Твоє місце хан-паши –
Серед пітерських бомжів,
Те, що ти такий багатий
Тут нікому не бреши.
Ну, а жіночка твоя
З отакого трударя
Певно, має лиш у хаті
Самогону пузиря.
Москаль: хапаэ за груди націоналіста і намагається його підняти.
Боксер: втручається пасажир, що досі спокійно спостерігав за сваркою
Так, братва, на пол упалі,
І по сорок раз отжалісь.
Кто копитом повєдьот,
Тот получіт аперкот.
Провідниця:
Ти цих півнів поглуши,
Бо мені це до душі,
Хай би нам спокійно дали
Ці дослухати вірші.
Боксер: слишалі?
Оповідач:
Був листопад. Дали вже дьору
У вирій зграї журавлів.
А зять на ту студентську пору
Уроки старанно учив.
Його жона одна зосталась
І так уже не перший рік.
Сама живе, коли у справах
Від’їде любий чоловік.
А як вернувся через місяць,
Йому пыднесла гарбуза.
І він, зібравши свої лахи,
Посунув мовчки на вокзал.
Москаль:
Для всех уроком это станет,
Кто не имеет ни шиша.
Тогда любовь лишь хороша,
Как ветру места нет в кармане.
Націоналіст:
Хоч серед нас ти інородний,
З тобою тут я, мабуть, згодний,
Що за провини отакі
Кидають мужиків жінки.
Оповідач:
Був листопад. І у садках
Мовчали мокрі горобці,
Та одиноко по щоці
Сльоза котилася гірка.
Була жона – тепер немає,
У небі Сиріус сіяє-
То знак, що скоро вже зима.
На „форумі” сміються люди
Лиш у розлучених печаль.
Упала лірики вуаль
І проза причавила груди.
Фінальна мізансцена
Всі пасажири розходяться по своїх місцях. Залишаються лише Москаль з Бандерівцем: вони розливають по чарках недопиту горілку і, скрушно хитаючи головами, під ритмічне цокотіння колес, чокаються та випивають огидну рідину.
Занавіс.
(на одну дію)
Діючі особи:
Оповідач: дідусь
Москаль
Націоналіст – (український, затятий)
Провідниця
Песик
Дівчина – (хазяйка песика)
Мізансцена:
Дія відбувається в швидкому потязі Київ – Санкт-Петербург. Скоро північ. Аварійне освітлення з тамбура створює напівморок у першому плацкартному відділенні., де і відбувається сама дія. За півлітрою оковитої зав’язується невимушена розмова між пасажирами. До неї приєднуються зацікавлені слухачі. Оповідач починає свою розповідь.
Оповідач:
Закохалася дівчина
У веселого хлопчину.
Закохавсь козак у дівку –
Кинув батьківську домівку.
Дурне діло, всім відомо,
Діло не хитре.
Краще б він зостався вдома, –
Та хто втрима вітер!
В прийми теща після свята
Запустила його в хату,
Ну, а щоби гроші мати
Він подався кайлувати.
Довелося тягнуть лямку
За двох козарлюзі,
Бо жона його вродлива
Вчилася у вузі.
Над шитвом той неборак
Аж до ночі киснув,
І якраз на тую пору
Місяць в небі виснув...
Песик :
Завищав на весь вагон, бо провідниця наступила йому на хвоста.
Провідниця:
Чий кричить так страшно пес?
Хто схотів зійти з колес?
Ну який посміх хорьок
Тут зробить живий куток?
Дівчина:
Хапаючись одночасно за серце і ошийника:
То моя собачка, пані,
Я його помила в ванні,
І у дусті, і у хні,
Каюсь, вибачте мені.
Провідниця:
Добре, що це не корова,
Ось тобі останнє слово:
Гарне цуценятко...
З тебе десятка.
Пасажири реготнули, а дівчина з полегшеним віддихом виймає і віддає гроші.
Провідниця:
Дідусю, продовжуй.
Оповідач:
Тужавіли урожаї
Соком і нектаром,
В молодят тіла у ліжку
Гоготіли жаром.
Москаль:
Я от слов твоих, дедуля,
Уж и не смеюся,
Гоготать тела не могут,
А гогочут гуси.
Націоналіст:
Хоч звучатиме це різко,
Та мушу сказати:
Як свого не стулиш писка –
Будеш гоготати.
Москаль:
Как упрям єтот хам!
Не стесняется дам!
Так сказать может в лоб
Невоспитанный жлоб!
Націоналіст:
Встає з набиченим поглядом та стиснутими кулаками.
Провідниця:
Пасажири, досить! Ша!
Не хапайтесь за ножа!
Бо усіх вас скопом
Обіллю окропом.
Діду, продовжуй.
Оповідач:
Подружжя наше, влітку,
Під ту весільну пору,
Підсмажити щоб литки
Подалося на море.
Воно гостинно прийняло
Усіх в свої лабети,
Та час блаженства пролетів
Так швидко, як комета.
І знов до тещі під крило
Вернулись молодята,
Про що тут більше гомоніть -
Закінчилося свято.
Москаль:
Что ж, крути этак и так,
Не казак он, а дурак.
На конец хороший в песне
Я не ставлю и пятак.
Жить у тещи –
Эка блажь!
Скажет всяк – какой пассаж!
Ты поверь уж мне, милок,
Спорол глупость парене.
Провідниця: з невдоволенням
Хоч ти з Ленінграда –
Моя тобі порада:
Коли хтось балака –
Помовчати нада.
Націоналіст: з погрозою
Язик не срака –
Нехай балака.
Москаль:
Что за вульгарщина
Эта шароварщина!
Неужели за пустяк
Надо отвечать вот так?
Ладно, ладно, пой дедок,
Я захлопну свой роток.
Оповідач:
Був серпень. Зріли кавуни,
Жовтіли гарбузи по полю,
Зібрались доці та сини
Копати бараболю.
Копали, сипали, гребли,
Сопіли від натуги,
Весь довгий день товкли ріллю,
А потім ще і другий.
Звезли до тещі урожай,
Пора вже їсти шкварки,
Та розгорілася чомусь
У хаті люта сварка.
Прохурчав медовий місяць
Як у полі трактор.
Показав теща зятю
Ангельський характер.
Той насупивсь, мовби туча,
Дума, „що робити”?
Від такої колотнечі
Можна ж посивіти?
Теща просто навісніє –
Згадала вже й діда!
Що помер ще за Мамая
Від кон’юктивіта.
А зять, немов зінське щеня,
До ночі огризався,
А вранці встав, зібрав майно,
І в інший дім подався.
Москаль:
Хоть я парню не пристав,
Оказался я ведь прав!
Песик:
Гав! Гав!
Провідниця:
Чи заглохне це щеня?
Гавкне ще – йому хана!
Відчиню дверцята
Й викину до ката!
Москаль:
Умно все ж сделал все же зять.
Даю ему оценку пять.
Мужикам покой ведь нужен –
Это б женщинам понять.
Націоналіст:
Ти замовкнеш, чоловік?
Сил нема терпіть твій крик.
Кукурікаєш мов півень,
Що заліз в чужий курник.
Москаль: хижо оскалюється, але мовчить
Оповідач:
Наш герой живе помалу,
Грошики збирає,
Його теща в чужій хаті
Поки не чіпає.
Та оголені полиці
Й гаманець худенький
Смокчуть сили, тягнуть душу,
Мов цвяшок обценьки.
Теща – тонкий інструмент,
Раритет – інтелігент.
Водяникам і чортам,
І мужчинам – не чота.
Вона мудро нагребла
Землі аж до біса,
Щоб не швендяв після праці
Зять, немов гульвіса.
З дня у день, і з року в рік,
Танув, слизнув чоловік.
Результат „общєнія” –
Дика неврастенія.
Москаль:
Он к тому же, боже мой!
Не здоровый, а больной?
Он таков жене не нужен
Будь он гений аль святой.
Вот кабы деньжат побольше –
Он тогда бы был хороший.
Ну, а так мы скажем дружно:
Будет парень холостой.
Да, и вот еще вопрос,
Прямо в глаз, а также в нос:
Чем детей кормить он будет,
Дымом, что ли с папирос?
Если с тещей паренек
Жить из принципов не смог,
То жене сухарь не нужен
И простой воды глоток.
Націоналіст:
Ти дивись який пророк!
А своїй ти на „зубок”
Сиплеш марципани?
Якщо так, то вам не варто
Торохтіти у плацкарті –
В „люкс” шуруйте, пане.
Твоє місце хан-паши –
Серед пітерських бомжів,
Те, що ти такий багатий
Тут нікому не бреши.
Ну, а жіночка твоя
З отакого трударя
Певно, має лиш у хаті
Самогону пузиря.
Москаль: хапаэ за груди націоналіста і намагається його підняти.
Боксер: втручається пасажир, що досі спокійно спостерігав за сваркою
Так, братва, на пол упалі,
І по сорок раз отжалісь.
Кто копитом повєдьот,
Тот получіт аперкот.
Провідниця:
Ти цих півнів поглуши,
Бо мені це до душі,
Хай би нам спокійно дали
Ці дослухати вірші.
Боксер: слишалі?
Оповідач:
Був листопад. Дали вже дьору
У вирій зграї журавлів.
А зять на ту студентську пору
Уроки старанно учив.
Його жона одна зосталась
І так уже не перший рік.
Сама живе, коли у справах
Від’їде любий чоловік.
А як вернувся через місяць,
Йому пыднесла гарбуза.
І він, зібравши свої лахи,
Посунув мовчки на вокзал.
Москаль:
Для всех уроком это станет,
Кто не имеет ни шиша.
Тогда любовь лишь хороша,
Как ветру места нет в кармане.
Націоналіст:
Хоч серед нас ти інородний,
З тобою тут я, мабуть, згодний,
Що за провини отакі
Кидають мужиків жінки.
Оповідач:
Був листопад. І у садках
Мовчали мокрі горобці,
Та одиноко по щоці
Сльоза котилася гірка.
Була жона – тепер немає,
У небі Сиріус сіяє-
То знак, що скоро вже зима.
На „форумі” сміються люди
Лиш у розлучених печаль.
Упала лірики вуаль
І проза причавила груди.
Фінальна мізансцена
Всі пасажири розходяться по своїх місцях. Залишаються лише Москаль з Бандерівцем: вони розливають по чарках недопиту горілку і, скрушно хитаючи головами, під ритмічне цокотіння колес, чокаються та випивають огидну рідину.
Занавіс.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію