П’єса на колесах

(на одну дію)

Діючі особи:

Оповідач: дідусь
Москаль
Націоналіст – (український, затятий)
Провідниця
Песик
Дівчина – (хазяйка песика)

Мізансцена:
Дія відбувається в швидкому потязі Київ – Санкт-Петербург. Скоро північ. Аварійне освітлення з тамбура створює напівморок у першому плацкартному відділенні., де і відбувається сама дія. За півлітрою оковитої зав’язується невимушена розмова між пасажирами. До неї приєднуються зацікавлені слухачі. Оповідач починає свою розповідь.

Оповідач:
Закохалася дівчина
У веселого хлопчину.
Закохавсь козак у дівку –
Кинув батьківську домівку.

Дурне діло, всім відомо,
Діло не хитре.
Краще б він зостався вдома, –
Та хто втрима вітер!

В прийми теща після свята
Запустила його в хату,
Ну, а щоби гроші мати
Він подався кайлувати.

Довелося тягнуть лямку
За двох козарлюзі,
Бо жона його вродлива
Вчилася у вузі.

Над шитвом той неборак
Аж до ночі киснув,
І якраз на тую пору
Місяць в небі виснув...

Песик :
Завищав на весь вагон, бо провідниця наступила йому на хвоста.

Провідниця:

Чий кричить так страшно пес?
Хто схотів зійти з колес?
Ну який посміх хорьок
Тут зробить живий куток?

Дівчина:
Хапаючись одночасно за серце і ошийника:

То моя собачка, пані,
Я його помила в ванні,
І у дусті, і у хні,
Каюсь, вибачте мені.

Провідниця:

Добре, що це не корова,
Ось тобі останнє слово:
Гарне цуценятко...
З тебе десятка.

Пасажири реготнули, а дівчина з полегшеним віддихом виймає і віддає гроші.

Провідниця:
Дідусю, продовжуй.

Оповідач:

Тужавіли урожаї
Соком і нектаром,
В молодят тіла у ліжку
Гоготіли жаром.

Москаль:

Я от слов твоих, дедуля,
Уж и не смеюся,
Гоготать тела не могут,
А гогочут гуси.

Націоналіст:

Хоч звучатиме це різко,
Та мушу сказати:
Як свого не стулиш писка –
Будеш гоготати.

Москаль:

Как упрям єтот хам!
Не стесняется дам!
Так сказать может в лоб
Невоспитанный жлоб!

Націоналіст:

Встає з набиченим поглядом та стиснутими кулаками.

Провідниця:

Пасажири, досить! Ша!
Не хапайтесь за ножа!
Бо усіх вас скопом
Обіллю окропом.

Діду, продовжуй.


Оповідач:

Подружжя наше, влітку,
Під ту весільну пору,
Підсмажити щоб литки
Подалося на море.


Воно гостинно прийняло
Усіх в свої лабети,
Та час блаженства пролетів
Так швидко, як комета.

І знов до тещі під крило
Вернулись молодята,
Про що тут більше гомоніть -
Закінчилося свято.

Москаль:

Что ж, крути этак и так,
Не казак он, а дурак.
На конец хороший в песне
Я не ставлю и пятак.

Жить у тещи –
Эка блажь!
Скажет всяк – какой пассаж!
Ты поверь уж мне, милок,
Спорол глупость парене.

Провідниця: з невдоволенням

Хоч ти з Ленінграда –
Моя тобі порада:
Коли хтось балака –
Помовчати нада.

Націоналіст: з погрозою

Язик не срака –
Нехай балака.

Москаль:

Что за вульгарщина
Эта шароварщина!
Неужели за пустяк
Надо отвечать вот так?

Ладно, ладно, пой дедок,
Я захлопну свой роток.

Оповідач:

Був серпень. Зріли кавуни,
Жовтіли гарбузи по полю,
Зібрались доці та сини
Копати бараболю.

Копали, сипали, гребли,
Сопіли від натуги,
Весь довгий день товкли ріллю,
А потім ще і другий.

Звезли до тещі урожай,
Пора вже їсти шкварки,
Та розгорілася чомусь
У хаті люта сварка.

Прохурчав медовий місяць
Як у полі трактор.
Показав теща зятю
Ангельський характер.

Той насупивсь, мовби туча,
Дума, „що робити”?
Від такої колотнечі
Можна ж посивіти?

Теща просто навісніє –
Згадала вже й діда!
Що помер ще за Мамая
Від кон’юктивіта.

А зять, немов зінське щеня,
До ночі огризався,
А вранці встав, зібрав майно,
І в інший дім подався.

Москаль:

Хоть я парню не пристав,
Оказался я ведь прав!

Песик:
Гав! Гав!

Провідниця:

Чи заглохне це щеня?
Гавкне ще – йому хана!
Відчиню дверцята
Й викину до ката!

Москаль:

Умно все ж сделал все же зять.
Даю ему оценку пять.
Мужикам покой ведь нужен –
Это б женщинам понять.

Націоналіст:

Ти замовкнеш, чоловік?
Сил нема терпіть твій крик.
Кукурікаєш мов півень,
Що заліз в чужий курник.

Москаль: хижо оскалюється, але мовчить

Оповідач:

Наш герой живе помалу,
Грошики збирає,
Його теща в чужій хаті
Поки не чіпає.

Та оголені полиці
Й гаманець худенький
Смокчуть сили, тягнуть душу,
Мов цвяшок обценьки.

Теща – тонкий інструмент,
Раритет – інтелігент.
Водяникам і чортам,
І мужчинам – не чота.

Вона мудро нагребла
Землі аж до біса,
Щоб не швендяв після праці
Зять, немов гульвіса.

З дня у день, і з року в рік,
Танув, слизнув чоловік.
Результат „общєнія” –
Дика неврастенія.

Москаль:

Он к тому же, боже мой!
Не здоровый, а больной?
Он таков жене не нужен
Будь он гений аль святой.

Вот кабы деньжат побольше –
Он тогда бы был хороший.
Ну, а так мы скажем дружно:
Будет парень холостой.

Да, и вот еще вопрос,
Прямо в глаз, а также в нос:
Чем детей кормить он будет,
Дымом, что ли с папирос?

Если с тещей паренек
Жить из принципов не смог,
То жене сухарь не нужен
И простой воды глоток.

Націоналіст:

Ти дивись який пророк!
А своїй ти на „зубок”
Сиплеш марципани?

Якщо так, то вам не варто
Торохтіти у плацкарті –
В „люкс” шуруйте, пане.

Твоє місце хан-паши –
Серед пітерських бомжів,
Те, що ти такий багатий
Тут нікому не бреши.

Ну, а жіночка твоя
З отакого трударя
Певно, має лиш у хаті
Самогону пузиря.

Москаль: хапаэ за груди націоналіста і намагається його підняти.

Боксер: втручається пасажир, що досі спокійно спостерігав за сваркою

Так, братва, на пол упалі,
І по сорок раз отжалісь.
Кто копитом повєдьот,
Тот получіт аперкот.

Провідниця:

Ти цих півнів поглуши,
Бо мені це до душі,
Хай би нам спокійно дали
Ці дослухати вірші.

Боксер: слишалі?

Оповідач:

Був листопад. Дали вже дьору
У вирій зграї журавлів.
А зять на ту студентську пору
Уроки старанно учив.

Його жона одна зосталась
І так уже не перший рік.
Сама живе, коли у справах
Від’їде любий чоловік.

А як вернувся через місяць,
Йому пыднесла гарбуза.
І він, зібравши свої лахи,
Посунув мовчки на вокзал.

Москаль:

Для всех уроком это станет,
Кто не имеет ни шиша.
Тогда любовь лишь хороша,
Как ветру места нет в кармане.

Націоналіст:

Хоч серед нас ти інородний,
З тобою тут я, мабуть, згодний,
Що за провини отакі
Кидають мужиків жінки.

Оповідач:

Був листопад. І у садках
Мовчали мокрі горобці,
Та одиноко по щоці
Сльоза котилася гірка.

Була жона – тепер немає,
У небі Сиріус сіяє-
То знак, що скоро вже зима.

На „форумі” сміються люди
Лиш у розлучених печаль.
Упала лірики вуаль
І проза причавила груди.

Фінальна мізансцена

Всі пасажири розходяться по своїх місцях. Залишаються лише Москаль з Бандерівцем: вони розливають по чарках недопиту горілку і, скрушно хитаючи головами, під ритмічне цокотіння колес, чокаються та випивають огидну рідину.

Занавіс.