Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.28
15:55
Я - частинка осіннього міста,
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
2026.09.28
15:42
Проходить час крізь пальці, мов пісок.
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
2026.09.28
15:25
Для нього подеколи Львів був листівкою з кавою,
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
2026.09.28
13:55
До підніжжя дістанусь, і вертаюсь нагору туди
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
2026.09.28
10:05
Влаштували дебош у Пхеньяні
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.
В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.
В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.
2026.09.28
07:31
Х. РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО КРАСИ
Ранок у розкішному домі Клодії, найвідомішої світської левиці Помпей, починався як ритуал поклоніння її власній вроді. Вона сиділа на мармуровому стільці перед великим срібним дзеркалом. Три рабині без у
2026.09.28
06:40
Розцвітає, ніби квітка,
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.
2026.09.28
01:28
Край рідний був місцем полону,
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
2026.09.27
23:39
на тлі віконних рам
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
2026.09.27
20:38
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
2026.09.27
17:09
Наші греблі не «той уже рве»,
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
2026.09.27
15:07
У березні тепло таке непевне,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
2026.09.27
10:30
Ви все вночі живете, крадучись,
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.
Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.
Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —
2026.09.27
07:07
Серед саду яблуня гілляста
Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.
Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.
2026.09.27
06:11
ІХ. ОСТАННІЙ РАХУНОК ЛИХВАРЯ
У тісній, закритій на засуви кімнаті міняйла Каїма, ранок починався зі звуку, який він любив понад усе на світі – тихого, кришталевого дзвону золота. На великому дубовому столі лежали акуратні стовпчики сестерціїв та денар
2026.09.26
23:53
я шпигун
у борделю цім
знаю що сниш
уві сні своїм
про ті слова
до смаку тобі
і потаємніші страхи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у борделю цім
знаю що сниш
уві сні своїм
про ті слова
до смаку тобі
і потаємніші страхи
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Вірші
/
П’єси
П'єса на колесах
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
П'єса на колесах
П’єса на колесах
(на одну дію)
Діючі особи:
Оповідач: дідусь
Москаль
Націоналіст – (український, затятий)
Провідниця
Песик
Дівчина – (хазяйка песика)
Мізансцена:
Дія відбувається в швидкому потязі Київ – Санкт-Петербург. Скоро північ. Аварійне освітлення з тамбура створює напівморок у першому плацкартному відділенні., де і відбувається сама дія. За півлітрою оковитої зав’язується невимушена розмова між пасажирами. До неї приєднуються зацікавлені слухачі. Оповідач починає свою розповідь.
Оповідач:
Закохалася дівчина
У веселого хлопчину.
Закохавсь козак у дівку –
Кинув батьківську домівку.
Дурне діло, всім відомо,
Діло не хитре.
Краще б він зостався вдома, –
Та хто втрима вітер!
В прийми теща після свята
Запустила його в хату,
Ну, а щоби гроші мати
Він подався кайлувати.
Довелося тягнуть лямку
За двох козарлюзі,
Бо жона його вродлива
Вчилася у вузі.
Над шитвом той неборак
Аж до ночі киснув,
І якраз на тую пору
Місяць в небі виснув...
Песик :
Завищав на весь вагон, бо провідниця наступила йому на хвоста.
Провідниця:
Чий кричить так страшно пес?
Хто схотів зійти з колес?
Ну який посміх хорьок
Тут зробить живий куток?
Дівчина:
Хапаючись одночасно за серце і ошийника:
То моя собачка, пані,
Я його помила в ванні,
І у дусті, і у хні,
Каюсь, вибачте мені.
Провідниця:
Добре, що це не корова,
Ось тобі останнє слово:
Гарне цуценятко...
З тебе десятка.
Пасажири реготнули, а дівчина з полегшеним віддихом виймає і віддає гроші.
Провідниця:
Дідусю, продовжуй.
Оповідач:
Тужавіли урожаї
Соком і нектаром,
В молодят тіла у ліжку
Гоготіли жаром.
Москаль:
Я от слов твоих, дедуля,
Уж и не смеюся,
Гоготать тела не могут,
А гогочут гуси.
Націоналіст:
Хоч звучатиме це різко,
Та мушу сказати:
Як свого не стулиш писка –
Будеш гоготати.
Москаль:
Как упрям єтот хам!
Не стесняется дам!
Так сказать может в лоб
Невоспитанный жлоб!
Націоналіст:
Встає з набиченим поглядом та стиснутими кулаками.
Провідниця:
Пасажири, досить! Ша!
Не хапайтесь за ножа!
Бо усіх вас скопом
Обіллю окропом.
Діду, продовжуй.
Оповідач:
Подружжя наше, влітку,
Під ту весільну пору,
Підсмажити щоб литки
Подалося на море.
Воно гостинно прийняло
Усіх в свої лабети,
Та час блаженства пролетів
Так швидко, як комета.
І знов до тещі під крило
Вернулись молодята,
Про що тут більше гомоніть -
Закінчилося свято.
Москаль:
Что ж, крути этак и так,
Не казак он, а дурак.
На конец хороший в песне
Я не ставлю и пятак.
Жить у тещи –
Эка блажь!
Скажет всяк – какой пассаж!
Ты поверь уж мне, милок,
Спорол глупость парене.
Провідниця: з невдоволенням
Хоч ти з Ленінграда –
Моя тобі порада:
Коли хтось балака –
Помовчати нада.
Націоналіст: з погрозою
Язик не срака –
Нехай балака.
Москаль:
Что за вульгарщина
Эта шароварщина!
Неужели за пустяк
Надо отвечать вот так?
Ладно, ладно, пой дедок,
Я захлопну свой роток.
Оповідач:
Був серпень. Зріли кавуни,
Жовтіли гарбузи по полю,
Зібрались доці та сини
Копати бараболю.
Копали, сипали, гребли,
Сопіли від натуги,
Весь довгий день товкли ріллю,
А потім ще і другий.
Звезли до тещі урожай,
Пора вже їсти шкварки,
Та розгорілася чомусь
У хаті люта сварка.
Прохурчав медовий місяць
Як у полі трактор.
Показав теща зятю
Ангельський характер.
Той насупивсь, мовби туча,
Дума, „що робити”?
Від такої колотнечі
Можна ж посивіти?
Теща просто навісніє –
Згадала вже й діда!
Що помер ще за Мамая
Від кон’юктивіта.
А зять, немов зінське щеня,
До ночі огризався,
А вранці встав, зібрав майно,
І в інший дім подався.
Москаль:
Хоть я парню не пристав,
Оказался я ведь прав!
Песик:
Гав! Гав!
Провідниця:
Чи заглохне це щеня?
Гавкне ще – йому хана!
Відчиню дверцята
Й викину до ката!
Москаль:
Умно все ж сделал все же зять.
Даю ему оценку пять.
Мужикам покой ведь нужен –
Это б женщинам понять.
Націоналіст:
Ти замовкнеш, чоловік?
Сил нема терпіть твій крик.
Кукурікаєш мов півень,
Що заліз в чужий курник.
Москаль: хижо оскалюється, але мовчить
Оповідач:
Наш герой живе помалу,
Грошики збирає,
Його теща в чужій хаті
Поки не чіпає.
Та оголені полиці
Й гаманець худенький
Смокчуть сили, тягнуть душу,
Мов цвяшок обценьки.
Теща – тонкий інструмент,
Раритет – інтелігент.
Водяникам і чортам,
І мужчинам – не чота.
Вона мудро нагребла
Землі аж до біса,
Щоб не швендяв після праці
Зять, немов гульвіса.
З дня у день, і з року в рік,
Танув, слизнув чоловік.
Результат „общєнія” –
Дика неврастенія.
Москаль:
Он к тому же, боже мой!
Не здоровый, а больной?
Он таков жене не нужен
Будь он гений аль святой.
Вот кабы деньжат побольше –
Он тогда бы был хороший.
Ну, а так мы скажем дружно:
Будет парень холостой.
Да, и вот еще вопрос,
Прямо в глаз, а также в нос:
Чем детей кормить он будет,
Дымом, что ли с папирос?
Если с тещей паренек
Жить из принципов не смог,
То жене сухарь не нужен
И простой воды глоток.
Націоналіст:
Ти дивись який пророк!
А своїй ти на „зубок”
Сиплеш марципани?
Якщо так, то вам не варто
Торохтіти у плацкарті –
В „люкс” шуруйте, пане.
Твоє місце хан-паши –
Серед пітерських бомжів,
Те, що ти такий багатий
Тут нікому не бреши.
Ну, а жіночка твоя
З отакого трударя
Певно, має лиш у хаті
Самогону пузиря.
Москаль: хапаэ за груди націоналіста і намагається його підняти.
Боксер: втручається пасажир, що досі спокійно спостерігав за сваркою
Так, братва, на пол упалі,
І по сорок раз отжалісь.
Кто копитом повєдьот,
Тот получіт аперкот.
Провідниця:
Ти цих півнів поглуши,
Бо мені це до душі,
Хай би нам спокійно дали
Ці дослухати вірші.
Боксер: слишалі?
Оповідач:
Був листопад. Дали вже дьору
У вирій зграї журавлів.
А зять на ту студентську пору
Уроки старанно учив.
Його жона одна зосталась
І так уже не перший рік.
Сама живе, коли у справах
Від’їде любий чоловік.
А як вернувся через місяць,
Йому пыднесла гарбуза.
І він, зібравши свої лахи,
Посунув мовчки на вокзал.
Москаль:
Для всех уроком это станет,
Кто не имеет ни шиша.
Тогда любовь лишь хороша,
Как ветру места нет в кармане.
Націоналіст:
Хоч серед нас ти інородний,
З тобою тут я, мабуть, згодний,
Що за провини отакі
Кидають мужиків жінки.
Оповідач:
Був листопад. І у садках
Мовчали мокрі горобці,
Та одиноко по щоці
Сльоза котилася гірка.
Була жона – тепер немає,
У небі Сиріус сіяє-
То знак, що скоро вже зима.
На „форумі” сміються люди
Лиш у розлучених печаль.
Упала лірики вуаль
І проза причавила груди.
Фінальна мізансцена
Всі пасажири розходяться по своїх місцях. Залишаються лише Москаль з Бандерівцем: вони розливають по чарках недопиту горілку і, скрушно хитаючи головами, під ритмічне цокотіння колес, чокаються та випивають огидну рідину.
Занавіс.
(на одну дію)
Діючі особи:
Оповідач: дідусь
Москаль
Націоналіст – (український, затятий)
Провідниця
Песик
Дівчина – (хазяйка песика)
Мізансцена:
Дія відбувається в швидкому потязі Київ – Санкт-Петербург. Скоро північ. Аварійне освітлення з тамбура створює напівморок у першому плацкартному відділенні., де і відбувається сама дія. За півлітрою оковитої зав’язується невимушена розмова між пасажирами. До неї приєднуються зацікавлені слухачі. Оповідач починає свою розповідь.
Оповідач:
Закохалася дівчина
У веселого хлопчину.
Закохавсь козак у дівку –
Кинув батьківську домівку.
Дурне діло, всім відомо,
Діло не хитре.
Краще б він зостався вдома, –
Та хто втрима вітер!
В прийми теща після свята
Запустила його в хату,
Ну, а щоби гроші мати
Він подався кайлувати.
Довелося тягнуть лямку
За двох козарлюзі,
Бо жона його вродлива
Вчилася у вузі.
Над шитвом той неборак
Аж до ночі киснув,
І якраз на тую пору
Місяць в небі виснув...
Песик :
Завищав на весь вагон, бо провідниця наступила йому на хвоста.
Провідниця:
Чий кричить так страшно пес?
Хто схотів зійти з колес?
Ну який посміх хорьок
Тут зробить живий куток?
Дівчина:
Хапаючись одночасно за серце і ошийника:
То моя собачка, пані,
Я його помила в ванні,
І у дусті, і у хні,
Каюсь, вибачте мені.
Провідниця:
Добре, що це не корова,
Ось тобі останнє слово:
Гарне цуценятко...
З тебе десятка.
Пасажири реготнули, а дівчина з полегшеним віддихом виймає і віддає гроші.
Провідниця:
Дідусю, продовжуй.
Оповідач:
Тужавіли урожаї
Соком і нектаром,
В молодят тіла у ліжку
Гоготіли жаром.
Москаль:
Я от слов твоих, дедуля,
Уж и не смеюся,
Гоготать тела не могут,
А гогочут гуси.
Націоналіст:
Хоч звучатиме це різко,
Та мушу сказати:
Як свого не стулиш писка –
Будеш гоготати.
Москаль:
Как упрям єтот хам!
Не стесняется дам!
Так сказать может в лоб
Невоспитанный жлоб!
Націоналіст:
Встає з набиченим поглядом та стиснутими кулаками.
Провідниця:
Пасажири, досить! Ша!
Не хапайтесь за ножа!
Бо усіх вас скопом
Обіллю окропом.
Діду, продовжуй.
Оповідач:
Подружжя наше, влітку,
Під ту весільну пору,
Підсмажити щоб литки
Подалося на море.
Воно гостинно прийняло
Усіх в свої лабети,
Та час блаженства пролетів
Так швидко, як комета.
І знов до тещі під крило
Вернулись молодята,
Про що тут більше гомоніть -
Закінчилося свято.
Москаль:
Что ж, крути этак и так,
Не казак он, а дурак.
На конец хороший в песне
Я не ставлю и пятак.
Жить у тещи –
Эка блажь!
Скажет всяк – какой пассаж!
Ты поверь уж мне, милок,
Спорол глупость парене.
Провідниця: з невдоволенням
Хоч ти з Ленінграда –
Моя тобі порада:
Коли хтось балака –
Помовчати нада.
Націоналіст: з погрозою
Язик не срака –
Нехай балака.
Москаль:
Что за вульгарщина
Эта шароварщина!
Неужели за пустяк
Надо отвечать вот так?
Ладно, ладно, пой дедок,
Я захлопну свой роток.
Оповідач:
Був серпень. Зріли кавуни,
Жовтіли гарбузи по полю,
Зібрались доці та сини
Копати бараболю.
Копали, сипали, гребли,
Сопіли від натуги,
Весь довгий день товкли ріллю,
А потім ще і другий.
Звезли до тещі урожай,
Пора вже їсти шкварки,
Та розгорілася чомусь
У хаті люта сварка.
Прохурчав медовий місяць
Як у полі трактор.
Показав теща зятю
Ангельський характер.
Той насупивсь, мовби туча,
Дума, „що робити”?
Від такої колотнечі
Можна ж посивіти?
Теща просто навісніє –
Згадала вже й діда!
Що помер ще за Мамая
Від кон’юктивіта.
А зять, немов зінське щеня,
До ночі огризався,
А вранці встав, зібрав майно,
І в інший дім подався.
Москаль:
Хоть я парню не пристав,
Оказался я ведь прав!
Песик:
Гав! Гав!
Провідниця:
Чи заглохне це щеня?
Гавкне ще – йому хана!
Відчиню дверцята
Й викину до ката!
Москаль:
Умно все ж сделал все же зять.
Даю ему оценку пять.
Мужикам покой ведь нужен –
Это б женщинам понять.
Націоналіст:
Ти замовкнеш, чоловік?
Сил нема терпіть твій крик.
Кукурікаєш мов півень,
Що заліз в чужий курник.
Москаль: хижо оскалюється, але мовчить
Оповідач:
Наш герой живе помалу,
Грошики збирає,
Його теща в чужій хаті
Поки не чіпає.
Та оголені полиці
Й гаманець худенький
Смокчуть сили, тягнуть душу,
Мов цвяшок обценьки.
Теща – тонкий інструмент,
Раритет – інтелігент.
Водяникам і чортам,
І мужчинам – не чота.
Вона мудро нагребла
Землі аж до біса,
Щоб не швендяв після праці
Зять, немов гульвіса.
З дня у день, і з року в рік,
Танув, слизнув чоловік.
Результат „общєнія” –
Дика неврастенія.
Москаль:
Он к тому же, боже мой!
Не здоровый, а больной?
Он таков жене не нужен
Будь он гений аль святой.
Вот кабы деньжат побольше –
Он тогда бы был хороший.
Ну, а так мы скажем дружно:
Будет парень холостой.
Да, и вот еще вопрос,
Прямо в глаз, а также в нос:
Чем детей кормить он будет,
Дымом, что ли с папирос?
Если с тещей паренек
Жить из принципов не смог,
То жене сухарь не нужен
И простой воды глоток.
Націоналіст:
Ти дивись який пророк!
А своїй ти на „зубок”
Сиплеш марципани?
Якщо так, то вам не варто
Торохтіти у плацкарті –
В „люкс” шуруйте, пане.
Твоє місце хан-паши –
Серед пітерських бомжів,
Те, що ти такий багатий
Тут нікому не бреши.
Ну, а жіночка твоя
З отакого трударя
Певно, має лиш у хаті
Самогону пузиря.
Москаль: хапаэ за груди націоналіста і намагається його підняти.
Боксер: втручається пасажир, що досі спокійно спостерігав за сваркою
Так, братва, на пол упалі,
І по сорок раз отжалісь.
Кто копитом повєдьот,
Тот получіт аперкот.
Провідниця:
Ти цих півнів поглуши,
Бо мені це до душі,
Хай би нам спокійно дали
Ці дослухати вірші.
Боксер: слишалі?
Оповідач:
Був листопад. Дали вже дьору
У вирій зграї журавлів.
А зять на ту студентську пору
Уроки старанно учив.
Його жона одна зосталась
І так уже не перший рік.
Сама живе, коли у справах
Від’їде любий чоловік.
А як вернувся через місяць,
Йому пыднесла гарбуза.
І він, зібравши свої лахи,
Посунув мовчки на вокзал.
Москаль:
Для всех уроком это станет,
Кто не имеет ни шиша.
Тогда любовь лишь хороша,
Как ветру места нет в кармане.
Націоналіст:
Хоч серед нас ти інородний,
З тобою тут я, мабуть, згодний,
Що за провини отакі
Кидають мужиків жінки.
Оповідач:
Був листопад. І у садках
Мовчали мокрі горобці,
Та одиноко по щоці
Сльоза котилася гірка.
Була жона – тепер немає,
У небі Сиріус сіяє-
То знак, що скоро вже зима.
На „форумі” сміються люди
Лиш у розлучених печаль.
Упала лірики вуаль
І проза причавила груди.
Фінальна мізансцена
Всі пасажири розходяться по своїх місцях. Залишаються лише Москаль з Бандерівцем: вони розливають по чарках недопиту горілку і, скрушно хитаючи головами, під ритмічне цокотіння колес, чокаються та випивають огидну рідину.
Занавіс.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
