Шелест крила.
Блукаючі зорі.
Вогнище дум.
Ніч.
Ангел любові
діткнеться душі самоти
і
ти
уже інший…



…Плакала осінь
вітру в розмите плече.
Пропливало дощами
імлисте
намисто
сльози.
На порозі зими
день
розплутував крила снігам.
Лягала негода
на перехолоджену просинь.
Сумно плакала осінь,
безнадійно кохаючи вітер,
що за долею вітру,
гнаний повітрям,
одягався в щемливий мороз.
Та
віддав би всі царства на світі
за півмиті
цілунку
в зелено-осінні уста,
а
осіння сльоза
імлистим
намистом
стікала…
…А
жінка та,
таки тебе чекала.
Втікала,
як і ти,
од самоти.
А ти…

…Вітер
віяв на собі вітри,
розривав
невгамовні судини,
і
надсадно,
безрадно
стогнав.
Гнав
до лиха
повію - безвихідь.
Розганявся
і...
падав навзнак.
А
осіння сльоза
пропливала
імлистим
намистом.
Розтікалася
осінь
безлиста.
Снігом
перебинтоване листя
не обійме
покинутих віт.
Квіти,
душами згаслих пелюсток
крізь
осінній
стихаючий плюскіт
відлітали
у інші світи...

Вітер
віяв на собі вітри
до
жагучо терпкої нестями.
Звідусюди
невільний снігами,
він
загублену осінь гукав,
а
осіння сльоза
теплим спогадом
душу торкала…

…А
жінка та
таки тебе чекала.
Бо ж знала,
як ніхто,
тебе в тобі.
А ти,
в душі закоркувавши біль,
втікав
од себе і усіх,
а втік від Неї,
втікаючи,
шукаючи Її…

Дві самоти
у пригоршні пустелі.
На двох
один
незрозумілий світ,
Де
хтось
когось
чекає
і шукає…

Безлиста осінь…
Вітер без тепла…
До потепління
часових узорів

…Шелест крила.
Блукаючі зорі.
Вогнище дум.
Ніч.
Ангел любові
діткнеться душі самоти
і
ти
уже інший…

2005р.