В конвульсіях переплетінь
Образ, терпінь, долання болю
Долоня стислася в кулак.
Мені здалося я летів,
А я лиш падав, падав, падав
Падінням отрезвіння од надій.
Я не хотів, я і не знав,
Що світ не визнає крилатих,
Що світу не цікаві свята
І вар’ят будень править бал.
Я так надіявся літати,
А тільки падав, падав, пат…
…Щемить в грудині хворий нерв.
Чи, може, серце? Чи я вмер
В зачовганій ріллі несвята
Од неможливості літати
У світі буднів сліз і скверн?..
Та, боже, ні!
Ні не тепер!
Ну як, скажи, мені померти
З вулканним опіком душі?
Я йшов наосліп, на ножі
Із відчайдушним віршем свята
По світу, що не знає свят…
Долоня стислася в кулак.
Як руки звести до молитви?
Як в крила руки одягти?
І як до неба долетіти
Нептаху?
Вітре, понавітри мене до зорів.
З висоти
Чи піснею,
Чи білим віршем
Я вкотре прилечу у світ,
Котрому не цікаві свята.
Та хто не вміє не літати.
Той буде вірити в політ.
Хай вар’ят будень дурить світ,
Я просто потребую свята –
Тріумфу віри і краси.
Я просто чую голоси,
Знесилені бездарним буднем,
Захриплий хрип надії «Будьмо!»

Благослови і вознеси, о Господи,
Іже єси на небесі,
Хай свято буде Твоє ім’я.
На небесі і на землі
Не дай осліпнути в імлі.
Долоню вилікуй мою,
Зведи долоні до молитви
І в крила руки одягни.
Хоч і не з власної вини я грішний
Каюсь, Боже, каюсь.
Та вірю в існування раю
Попри пекельний серця біль.
Його довірю лиш Тобі.
І тільки в Тебе прошу ліку
Ти, не покинь мене.
Амінь.