Вітре, я трохи недозрозуміла цей Ваш вірш. зокрема, чому ліргероїня спочатку відчувала потребу в сповіді ("потреба в сповіді? та храм згорів до тла"), а потім перестала вірити в Бога (не вірю я ні в біль в очах твоїх...)? невже її віра так залежала від неправедного священика і.т.п.? настільки сильно залежала, що сповідь для неї стала чимось бісівським, ба навіть грішним? хоча...можливо, так і гадають ті, хто зрікся Бога. вони думають, що невинні, що їм немає в чім сповідатися навіть перед самими собою...

і ще одне. сповідаються ж наче стоячи на стопах, а не на колінах, хіба ні?

вибачайте, що присікуюся, мене просто зацікавив вірш, і я хочу в ньому розібратися.