Філософська задумка в стилі Хайяма. Я люблю вірші такого плану, з чітко окресленим сюжетом і намаганням осягнути духовні горизонти. Але відгук є відгук, тому не омину і деяких мінусів (на мою думку, звичайно). Здається, що ви направили всю енергію на смислову складову, зовсім не турбуючись про суто поетичну красивість і літературну досконалість. "Коли ти станеш вже ніхто" - літературно правильно буде - ніким. В поезії, звичайно, вольності допускаються, але... Далі: "Станеш вже" - збіг 3-х приголосних, та ще й шиплячих. Такого бажано уникати. Пам*ятаєте пісню Пугачової "а ты опять вздыхаешь, печаль в глазах тая"? Там збіг 4-х приголосних, реально вимовити їх у пісні Алла не змогла, тому чується "а ты опять здыхаешь...". І ще: рими "хто-ніхто, що-ніщо" вважаються зараз банальними, бо відрізняються лише префіксами. Одна пара може б ще й нічого, але дві пари для одного вірша - забагато. Звичайно, ви заперечите, що он на сайті повно віршів з оригінальними метафорами і красивими епітетами. Читаєш їх і милуєшся, але через 3 хвилини не згадаєш, про що був вірш. Сюжету або немає, або він зрозумілий тільки автору. Потім ідуть відгуки, а автор волає: та ви не так зрозуміли, я не про те писав... Мабуть істина десь посередині: єдність южету і літературного наповнення. Ризикну запропонувати ще один варіант закінчення. Можливо, із 2-х варіантів ви синтезуєте третій - найкращий? "І ставши на межі (коли ти не ніщо)/лише зітхнеш - було за що."