Наговорилися…
Мов свіжого повітря проковтнули.
Дзвоник-сміх…
І так взаємно рибка золота заграла срібним трИзубом хвоста.
Рядком хвилястим пуля голосна нам розідрала острівець вікна...
Тепер лиш жити, без багна й намулу, вже не шкодуючи до рим
Шовкових ніг.

І ще бажання стиглі, як у всіх, про наше: про жіноче і дівоче -
Цей чобіток жбурляти серед ночі, гадаючи, куди ж він упаде?
До того, чи до цього?
Сміятися квітково, бо усі вони - годинники пісочні-
Твій чоловік, і мій, як бусол-будень: футболу свист і східне карате.

Усе не те, сестричко, все не те…
Ми так стараннО нанизали слово.
На кінський волос .
Рвать-не розірвать ці жовті буси й пагони мовчання!
Та рибка золота дзеркальне скло натерла, мов господиня літом тонкобровим.
І ця тернина терпкої розмови нам стала шляхом нового єднання.

То ж засмакуй пташине молоко з моїх долоней.
Ходи у гості, - в мене син і доня.
І чародійне зілля на столі, стоїть не в’яне .
І рушник з півнями
На сестру чекає.
А між кисільних берегів безсоння розчиниться любов у ритмі джайву .
Хай на прощання - листя чайне потоне в білій заводі світання
Русальськими дивами.