накоси мені накоси васильків з-під рудої коси,
хай тобі буде пахко до згуби між малинові голоси.
метушаться твої посли - бусол- будень і ніж сопілки.
я стояла , як сніг сумна - гола правда під образи.
оберталась з морозу паром, хоч до серця мене просив.

там у тебе такі дива… у собі ще не розібрався,
де ослушниці ковила – там і коні на щедропашні.
пощедруй мені, пощедруй, посівай прямо в постіль гаєм,
я тебе у рядки поскладаю , і готичні кантати башти,
де горгон смолоскипи палають, стануть пеклом мені і раєм.

я караю себе й караю, визволяй, уже, коли можеш…
сукню сакури кров’ ю краю, і думки випасаю з грошей.
ти загубишся в них, як гребінь, у густому вогні волосся.
із м’якушки глевкого хліба - не ліпи мені фраз порожніх.
васильками запахло в небі ,але це– тобі не допоможе…

а ти кажеш ми полюси – плюс і мінус – мінливі діти.
загортай мене , хоч у дим, бо кудись ,таки, маєш діти:
лоскотливу мою ходу, бірюзових очей примхливість,
але план твій диктує гру на гербер прапори досвітні…
підіпри мене мудрим війтом, повтори мені, що красива!

Накоси мені, накоси , васильків з-під рудої коси.