безіменно гралися навзаєм, розсипалися в кулуарах горохом.
ще з гороха царя тандем їхніх дотиків грівся потроху.
а полин перезрів – от дурний!
принесіть медовухи до столу!
бо медвяні волхвів дари попідшкірно пливуть угору.

він із неї виціджував крик, плавні рими пускав на мотузки.
лебеділа вона: гріши! хоч до осуду, хоч до розпусти!
хоч осокою всю засічи, хоч осотом стели між галасом!
міжхребетна хода руки в очі кидалась киснем ярості.

ніч в панчохах мережаних снів виплітала свої закони:
він у неї зорею між брів, тільки ж спатиме не пригорнена…
чи й до ранку не стулить очей – кораблями сердечні шати
попливуть по судинах свічей, мов криваві річки у Татри.

третій зайвий завиє вовком, сигаретним вдавившись димом,
мідяками безтямних кроків - завтра стріне ворожку-зиму.
та йому перекаже :віруй ! Перемелиться – буде борошно, -
серед посмішки перевтілення і на бал переправ запрошено -
хай залишаться молодими!

так ото й бережуть по-черзі, накрутивши на груди, як хустку,
а вона - солов'їною музикою , і лускою з русальних галузок
опадає на тіні обох.

між бузками гріховної пустки
під периною мостять горох…