Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.29
08:07
некрикливо та помірно
вибираємось у протяг
навіть і не травоїдний
в кожній плоті мов у ноті
ця любов недоста вірна
та її бажаєш досі
у ранжирі хай віджилім
хай незбутнім се відносно
вибираємось у протяг
навіть і не травоїдний
в кожній плоті мов у ноті
ця любов недоста вірна
та її бажаєш досі
у ранжирі хай віджилім
хай незбутнім се відносно
2026.08.29
07:34
ЗОЛОТА МАСКА ТУТАНХАМОНА
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
у стилі давньоєгипетської сакральної драми)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Тутанхамон – молодий живий бог, фараон Єгипту, чиє життя обірвалося на злеті.
Анхесенамон – його юна коха
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
у стилі давньоєгипетської сакральної драми)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Тутанхамон – молодий живий бог, фараон Єгипту, чиє життя обірвалося на злеті.
Анхесенамон – його юна коха
2026.08.29
07:24
Мене війна стійким зробила
І сил, і віри додала, -
Не розколовся, наче брила,
Лише здригався, мов земля.
Коли горіло все навколо,
Комусь не бідкався в рукав, -
Лиш зуби зціплював од болю
І кулаки не розтискав.
І сил, і віри додала, -
Не розколовся, наче брила,
Лише здригався, мов земля.
Коли горіло все навколо,
Комусь не бідкався в рукав, -
Лиш зуби зціплював од болю
І кулаки не розтискав.
2026.08.28
21:08
Хоч на хвилиноньку? Нащо виходити,
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
2026.08.28
19:47
До осені от-от...- час плинний не спинити,
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
2026.08.28
17:20
Дня — лиш на скік горобиний,
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
2026.08.28
16:59
Я самотній, я вмирав би
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
2026.08.28
14:09
Густий ефір чудить і клякне,
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
2026.08.28
11:50
ЦЕЗАР І КЛЕОПАТРА: ОСТАННЯ ЦАРИЦЯ НІЛУ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
2026.08.28
07:31
Голубіє обрій поза лісом,
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
2026.08.27
21:28
козак нептах сягає тонкощі премудрі
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
2026.08.27
16:29
Ніч вже землю огорнула, село засинало.
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
2026.08.27
15:55
На городі жабеня
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
2026.08.27
13:09
Ці нагороди виснуть на гілках,
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
2026.08.27
12:25
Хвилі мчать в імлі, як пиха —
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
2026.08.27
10:14
ЦИКЛ II: ЄГИПЕТ
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Костянтин Мордатенко (1975) /
Вірші
Великий за обсягом твір (мо’ хто й прочита....)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Великий за обсягом твір (мо’ хто й прочита....)
Листи Антонича до Мордатенка, які не ввійшли до повного академічного зібрання творів Богдана Ігоря Антонича (друкуються вперше)
Тіло – це слово напúсане,
душа – вимовлене…
Небо: зірками виссане;
земля: струмками вимолена…
В горщ із кров’ю поклав гроші –
розмішав… зняв потім плáти
із дзеркал, щоб завісить ікони, а може
душу…
Понтій Пілат …
… праву руку – на серце, ліву – на Біблію…
… Небо дощем – на землю, Дніпро – в Чорне море…
Звільнилась, як від Іспанії Болівія,
від забобонів Поезія, взяла мене в шори…
Твіст:
рвався колос від щастя…
Світ
розкрамарювáвся…
Цвів
боз рік сьомий…
Ціль…
Розкузьóмились!..
Зціп.
Чужа чужанúця.
Слів
нема… зміст вицвів…
Хвилям – ще сили!
диригувати Всесвітом…
тіні опівдні щезли,
скрес втомою
Вітер у штилі:
пазурі розчепірив…
і стік піною… Вилляв
вогонь в чорні діри…
Хлюпає-шелестить,
розриває повітря…
Як парубок через тин,
Океян – через гору… Аж пір’я
солоне летить із хвиль,
солодке – з твоїх поцілунків..
Спершу мене знесиль,
а потім залий своїм трунком…
Тінь відкидає мене…
Жадні дзвони церковні…
Я відкидаю час… Нелюдська тиша…
Коні
з некінським ржанням:
ось-ось лусне шкіра і вилізе спроневíр’я…
Хмарку, мов теля, гоне…
Снігу, ти янгол неба…
даючий силу над родючістю…
диявол.
часи надії – люті… травою зв’яло
тіло…
душу роз’їло зіркóвістю – ходять в гості:
заздрощі і гординя…
віщі: від гори тіні…
Розбрелися корóви по Делі...
Христос в пустелі...
і горе голосить: «Де я?..»
У вíйни Бога і Диявола
люди лізуть і падають
на персть гільзами…
До болю солодкого цей труд:
вірші, тішуся вами…
Слова мруть і постають молитвáми…
Ніч з Гоголем: кішку звали,
вóрона, гада – звуки змішували… Христа побили – вчив
правді… Рóси з медом і молоком кобúлячим –
повний кáдіб розлив Ранок на світ і зóзла в трави тік…
Прямо на мене простують дерева
босі, обідрані, замість листя – ножі,
замість гілок – вужі,
мороком шелестить: «Тобі не жить…».
!…а-Га-Га-а…!
Печера… Вечеря… Тече мирна бéсіда…
А в паузах кипить лють.
І нам тре’ сідать –
дíдьки йдуть…
…Мороз розкрижанíв… на злóгах сидить ставок…
а снігу!, мов під землею тиші…
- Ме-е-еду! Метé-е-е!…
Життя літери до ста рóків
продовжую в слові…
…не те-е-е…
Богородиця кýца, Оченаш і спів
такі, що зимі жарко… Тишу тер, мак…
як пісок на зубах – на вістрі бурульки
«до-ре-мі-фа-соль-ля-сі».
Не так…
Орда сніжинок:
зігнула зéмлю в три погибелі,
мов кобилицю, пришпорила струмками…
обійнялися кров і вода, мов братúтелі…
вчорашня вода у льоді – минуле з білого каменю…
Свята не скінчились – а вже тóскно
(наче кохання, зачовгане в буднях).
Випадають слова з рýчки… мов кóси
у жінки, що годує груддю…
Нічне кáркання
(чорне русло ґав).
Поезією крушúну гою…
Дивуюся карколомності слова,
як вперше із жінкою…
зламалась душа чи гроно?
творчістю шлю болі
(зле вчинив?!),
мов простирадло червоно-чорне
після шлюбної ночі…
Зерно – землю, земля – зерно:
розтлумачують одне ’дного
Дощу прóща… Дико – звірно…
Вирощую Бога:
мовчання, галасу;
тиші, прибою…
Вечір… на месу
йдуть двоє:
Я і Доля
… день – ніч:
місяць – тіч…
Зірок жменя. Рос квап….
Світанок сліпе сонце водив…
Москва – подовження
татаро-монгольської орди…
Під вікнóм хліб лабзюкати –
до Кімлúцьких зáговін ждáти…
Осінь натерта грязюкою,
плаче за літом, мов мати…
Ні кус не помогло – ліг
вмирати – пече наперстянка…
Пожди, смерте, поки Біг
на кисіль шкурку натягне…
доля стовпáта, крóсно пряде нитки…
дим іде з хати… Млосно…
- Я вмер?
- Ні, Ти…
По коліна в Біблії – язиком по світу…
Куць виграв, куць програв:
у хмарі дощі затаїти,
і на жировий туз – град… Град!
передні коники – задні коники: ставки…
побéдрини – поперéчниці: сíдавки…
льóнки, мáґоль, штак,: спíдній навíй…
сýчка з зубами, пéсик, верхній навій…
шнур, камінь, чіп: поперéчниця
вýха, скракнúк, пóножі, нúчиниці,
нáбівка, бéдро, стріла, мотузи…
- Стійте! Навіть Ви… горно…
снúзька, основа, човник; на спідній навій
навите… полотно…
Чуже лихо за ласощі…
Все в очі віє вітер…
Хочу пожити ще
на білому світі…
«Долі зáлім чи пороблено,
Бíси взяли чи порода винна», – бабця казала:
«Край небокрай карає:
гавкотня, булька’ дання;
квітка… зі снігу ся;
сонце на ніч обміняв;
шабля об жабу зігнулася;
завбільшки з коня цвіркýнище
скаче від гнúлища,
несе жінку сиву, що робить –
уроки-урочища…
Винищ, святий Боже, нечисту силу,
зажени на багнища, забий в гроби…
Щирим серцем, низьким поклоном,
хлібом духмяним і медвяною гущею
прошу тебе: звільни раба Твого
Богдана Ігоря від ночі чорнющої,
Відверни врага підступний змаг,
прослав імéно Богдан Ігор у віках…»
І постала велика гармонія
зі слів первісних,
співала Єва коло змія,
кололась трава залізна:
сарпа, дама, лута, дата,
пава, нара, вам’я, трада
рос, бгу, да,
поґанда,
дася мася
рик, ваю –
сповідáюся зеленим Євангелієм,
мовою поганською… прощень – зáжма!
село є, голод зріє,
смерть бовваніє… Страшно…
До Велеса доберетеся шелестом бéреста,
до Христа – гріхи заховстáй, прозоро живи, як кристáль.
Первомати Лель, Первотато Орь!
Більшають: день, цомóги.
З дахів – сніг, з рамен – омофóр…
І прийшли листи від сімох:
Ефéс: ти любов свою першу покинув…
Смíрна: через горе і вбогість – багатий ти…
Пергáм: на камінчику білому ім’я невідоме…
Тіятúри: тримайте, що маєте, допоки не прúйде…
(вивіряю серця і нирки)
Сáрди: вже не викреслю з книги життя переможця
(вдягайтеся в білі одежі)
Філядéльфія: назовні не вийдеш – ім’я напишу на тобі Бога.
Лаодикíя: я вечерятиму з тим, хто двері мені відчинить..
Весни читати прозу вмію,
поезії пишу сам.
У відповідь: «Розумію… тішуся…»
«О панно Інно…»
Промінь у рис вскóчив…
Лисенко чи Паганіні – обидва пророчі : Б – І : Антонич…
Музики, подарунки – колáчини…
Немовля: «М-м-м-й-а-а-у-у-у…», – замуркало: плаче…
Злякано кицька прокинулась – дивиться,
мати сміється – світ обертається… душі ладнаються…
…і ось – збулось:
прийшла чума здáлі – тікаю…
… над проваллям по дошці…
- Скóрше йди, – крикнув хтось, наче в серце спис…
ламається хворшт – падаю вниз:
лечу… захрустіли перетинки
за спиною… прорізалась матерія
нова… Бере хтось мене тихо
і шепоче на вушко: «Це – я,
друже… Тарас Григорович,
а для тебе Тато Вишнéвий…»
розпростав крилами горе – лечу
хрущем… Ти ж, певно,
пам’ятаєш…
Час швидкоплинний заперечив
словами, зупинив століття…
Нема лише від себе втечі,
а вічність… хай постóїть…
зняв місяць шляпку, наче жолудь:
сів біля церкви… Вбий, заріж
мене, прочанине… йдуть – жоден
не кинув ні гроша, ні вірша…
Болить Стефаникова проза…
Взір визрів, затягнувся злют…
Це Всесвіт милостиню просить,
а віршописці подають…
Речі колонії – крів… Засинай…
Плечі камінні, холодні… Несла
штрúкавку мати… (знав син Каїн…)
Зірка зірвалась, мов крапля з весла,
впала й розбилася, моя…
1933-1936 роки.
Тіло – це слово напúсане,
душа – вимовлене…
Небо: зірками виссане;
земля: струмками вимолена…
В горщ із кров’ю поклав гроші –
розмішав… зняв потім плáти
із дзеркал, щоб завісить ікони, а може
душу…
Понтій Пілат …
… праву руку – на серце, ліву – на Біблію…
… Небо дощем – на землю, Дніпро – в Чорне море…
Звільнилась, як від Іспанії Болівія,
від забобонів Поезія, взяла мене в шори…
Твіст:
рвався колос від щастя…
Світ
розкрамарювáвся…
Цвів
боз рік сьомий…
Ціль…
Розкузьóмились!..
Зціп.
Чужа чужанúця.
Слів
нема… зміст вицвів…
Хвилям – ще сили!
диригувати Всесвітом…
тіні опівдні щезли,
скрес втомою
Вітер у штилі:
пазурі розчепірив…
і стік піною… Вилляв
вогонь в чорні діри…
Хлюпає-шелестить,
розриває повітря…
Як парубок через тин,
Океян – через гору… Аж пір’я
солоне летить із хвиль,
солодке – з твоїх поцілунків..
Спершу мене знесиль,
а потім залий своїм трунком…
Тінь відкидає мене…
Жадні дзвони церковні…
Я відкидаю час… Нелюдська тиша…
Коні
з некінським ржанням:
ось-ось лусне шкіра і вилізе спроневíр’я…
Хмарку, мов теля, гоне…
Снігу, ти янгол неба…
даючий силу над родючістю…
диявол.
часи надії – люті… травою зв’яло
тіло…
душу роз’їло зіркóвістю – ходять в гості:
заздрощі і гординя…
віщі: від гори тіні…
Розбрелися корóви по Делі...
Христос в пустелі...
і горе голосить: «Де я?..»
У вíйни Бога і Диявола
люди лізуть і падають
на персть гільзами…
До болю солодкого цей труд:
вірші, тішуся вами…
Слова мруть і постають молитвáми…
Ніч з Гоголем: кішку звали,
вóрона, гада – звуки змішували… Христа побили – вчив
правді… Рóси з медом і молоком кобúлячим –
повний кáдіб розлив Ранок на світ і зóзла в трави тік…
Прямо на мене простують дерева
босі, обідрані, замість листя – ножі,
замість гілок – вужі,
мороком шелестить: «Тобі не жить…».
!…а-Га-Га-а…!
Печера… Вечеря… Тече мирна бéсіда…
А в паузах кипить лють.
І нам тре’ сідать –
дíдьки йдуть…
…Мороз розкрижанíв… на злóгах сидить ставок…
а снігу!, мов під землею тиші…
- Ме-е-еду! Метé-е-е!…
Життя літери до ста рóків
продовжую в слові…
…не те-е-е…
Богородиця кýца, Оченаш і спів
такі, що зимі жарко… Тишу тер, мак…
як пісок на зубах – на вістрі бурульки
«до-ре-мі-фа-соль-ля-сі».
Не так…
Орда сніжинок:
зігнула зéмлю в три погибелі,
мов кобилицю, пришпорила струмками…
обійнялися кров і вода, мов братúтелі…
вчорашня вода у льоді – минуле з білого каменю…
Свята не скінчились – а вже тóскно
(наче кохання, зачовгане в буднях).
Випадають слова з рýчки… мов кóси
у жінки, що годує груддю…
Нічне кáркання
(чорне русло ґав).
Поезією крушúну гою…
Дивуюся карколомності слова,
як вперше із жінкою…
зламалась душа чи гроно?
творчістю шлю болі
(зле вчинив?!),
мов простирадло червоно-чорне
після шлюбної ночі…
Зерно – землю, земля – зерно:
розтлумачують одне ’дного
Дощу прóща… Дико – звірно…
Вирощую Бога:
мовчання, галасу;
тиші, прибою…
Вечір… на месу
йдуть двоє:
Я і Доля
… день – ніч:
місяць – тіч…
Зірок жменя. Рос квап….
Світанок сліпе сонце водив…
Москва – подовження
татаро-монгольської орди…
Під вікнóм хліб лабзюкати –
до Кімлúцьких зáговін ждáти…
Осінь натерта грязюкою,
плаче за літом, мов мати…
Ні кус не помогло – ліг
вмирати – пече наперстянка…
Пожди, смерте, поки Біг
на кисіль шкурку натягне…
доля стовпáта, крóсно пряде нитки…
дим іде з хати… Млосно…
- Я вмер?
- Ні, Ти…
По коліна в Біблії – язиком по світу…
Куць виграв, куць програв:
у хмарі дощі затаїти,
і на жировий туз – град… Град!
передні коники – задні коники: ставки…
побéдрини – поперéчниці: сíдавки…
льóнки, мáґоль, штак,: спíдній навíй…
сýчка з зубами, пéсик, верхній навій…
шнур, камінь, чіп: поперéчниця
вýха, скракнúк, пóножі, нúчиниці,
нáбівка, бéдро, стріла, мотузи…
- Стійте! Навіть Ви… горно…
снúзька, основа, човник; на спідній навій
навите… полотно…
Чуже лихо за ласощі…
Все в очі віє вітер…
Хочу пожити ще
на білому світі…
«Долі зáлім чи пороблено,
Бíси взяли чи порода винна», – бабця казала:
«Край небокрай карає:
гавкотня, булька’ дання;
квітка… зі снігу ся;
сонце на ніч обміняв;
шабля об жабу зігнулася;
завбільшки з коня цвіркýнище
скаче від гнúлища,
несе жінку сиву, що робить –
уроки-урочища…
Винищ, святий Боже, нечисту силу,
зажени на багнища, забий в гроби…
Щирим серцем, низьким поклоном,
хлібом духмяним і медвяною гущею
прошу тебе: звільни раба Твого
Богдана Ігоря від ночі чорнющої,
Відверни врага підступний змаг,
прослав імéно Богдан Ігор у віках…»
І постала велика гармонія
зі слів первісних,
співала Єва коло змія,
кололась трава залізна:
сарпа, дама, лута, дата,
пава, нара, вам’я, трада
рос, бгу, да,
поґанда,
дася мася
рик, ваю –
сповідáюся зеленим Євангелієм,
мовою поганською… прощень – зáжма!
село є, голод зріє,
смерть бовваніє… Страшно…
До Велеса доберетеся шелестом бéреста,
до Христа – гріхи заховстáй, прозоро живи, як кристáль.
Первомати Лель, Первотато Орь!
Більшають: день, цомóги.
З дахів – сніг, з рамен – омофóр…
І прийшли листи від сімох:
Ефéс: ти любов свою першу покинув…
Смíрна: через горе і вбогість – багатий ти…
Пергáм: на камінчику білому ім’я невідоме…
Тіятúри: тримайте, що маєте, допоки не прúйде…
(вивіряю серця і нирки)
Сáрди: вже не викреслю з книги життя переможця
(вдягайтеся в білі одежі)
Філядéльфія: назовні не вийдеш – ім’я напишу на тобі Бога.
Лаодикíя: я вечерятиму з тим, хто двері мені відчинить..
Весни читати прозу вмію,
поезії пишу сам.
У відповідь: «Розумію… тішуся…»
«О панно Інно…»
Промінь у рис вскóчив…
Лисенко чи Паганіні – обидва пророчі : Б – І : Антонич…
Музики, подарунки – колáчини…
Немовля: «М-м-м-й-а-а-у-у-у…», – замуркало: плаче…
Злякано кицька прокинулась – дивиться,
мати сміється – світ обертається… душі ладнаються…
…і ось – збулось:
прийшла чума здáлі – тікаю…
… над проваллям по дошці…
- Скóрше йди, – крикнув хтось, наче в серце спис…
ламається хворшт – падаю вниз:
лечу… захрустіли перетинки
за спиною… прорізалась матерія
нова… Бере хтось мене тихо
і шепоче на вушко: «Це – я,
друже… Тарас Григорович,
а для тебе Тато Вишнéвий…»
розпростав крилами горе – лечу
хрущем… Ти ж, певно,
пам’ятаєш…
Час швидкоплинний заперечив
словами, зупинив століття…
Нема лише від себе втечі,
а вічність… хай постóїть…
зняв місяць шляпку, наче жолудь:
сів біля церкви… Вбий, заріж
мене, прочанине… йдуть – жоден
не кинув ні гроша, ні вірша…
Болить Стефаникова проза…
Взір визрів, затягнувся злют…
Це Всесвіт милостиню просить,
а віршописці подають…
Речі колонії – крів… Засинай…
Плечі камінні, холодні… Несла
штрúкавку мати… (знав син Каїн…)
Зірка зірвалась, мов крапля з весла,
впала й розбилася, моя…
1933-1936 роки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
