Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.06
19:03
не перевершити себе
до чого навіть намагатись
це усміхання де-не-де
не зовсім позначає радість
ту радість що усе підносить
і салютує бозна-чим
котрій ніколи не є досить
такий її бентежний чин
до чого навіть намагатись
це усміхання де-не-де
не зовсім позначає радість
ту радість що усе підносить
і салютує бозна-чим
котрій ніколи не є досить
такий її бентежний чин
2026.04.06
18:31
На улиці леви неспішні
Пси у жару, у сказі із піною
Звір, у серці міської кліті
Труп його матері
Гниє в літнім ґрунті
Із міста гайнув
На Південь курс, через кордон
Пси у жару, у сказі із піною
Звір, у серці міської кліті
Труп його матері
Гниє в літнім ґрунті
Із міста гайнув
На Південь курс, через кордон
2026.04.06
18:31
не торкаться долу
сонця не узріть
анічого тільки
біг біг біг
біжім
біжім
дім на пагорбі
сонця не узріть
анічого тільки
біг біг біг
біжім
біжім
дім на пагорбі
2026.04.06
17:06
Коли я повернусь, перший сніг долетить до землі,
А старенький таксист довезе із вокзалу додому.
Я згадаю, як мама казала слова непрості,
Як стрічала мене на порозі в халаті м’якому.
Коли я повернусь, місто буде холодним, чужим.
Наплюю, що ось так п
А старенький таксист довезе із вокзалу додому.
Я згадаю, як мама казала слова непрості,
Як стрічала мене на порозі в халаті м’якому.
Коли я повернусь, місто буде холодним, чужим.
Наплюю, що ось так п
2026.04.06
16:34
Столітній парк розорений, розбитий,
Осквернений вандалами, стоїть
У сотнях невловимих смолоскипах,
Де гасне час, перемагає мить.
Завзяті лиходії й тимчасовці
Спроможні потолочити красу.
Вони взялися погасити сонце
Осквернений вандалами, стоїть
У сотнях невловимих смолоскипах,
Де гасне час, перемагає мить.
Завзяті лиходії й тимчасовці
Спроможні потолочити красу.
Вони взялися погасити сонце
2026.04.06
15:53
Сергій Островой (1911-2005)
У лісі наодинці
жила Зима в хатинці;
вона солила сніжки,
поклавши їх до діжки;
замети нагортала,
У лісі наодинці
жила Зима в хатинці;
вона солила сніжки,
поклавши їх до діжки;
замети нагортала,
2026.04.06
11:35
лютого 2026 року в Україну повернули тисячу тіл (останків) загиблих захисників…
В безсонячний лютневий день
одна за одною машини:
колона траурна іде —
німі холодні домовини…
Нам повернули лиш тіла,
В безсонячний лютневий день
одна за одною машини:
колона траурна іде —
німі холодні домовини…
Нам повернули лиш тіла,
2026.04.06
11:24
…Як дні летять! Їх годі зупинити.
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
Немов гучн
2026.04.06
09:22
Весна заграє радісну симфонію,
Акордами розпустяться бруньки.
Я теж хотів піти до філармонії,
Та в долі закінчилися квитки.
Закрила серце злим чотирикутником
Тверда холодна кам'яна стіна.
Я не завжди був тінню та відлюдником!
Акордами розпустяться бруньки.
Я теж хотів піти до філармонії,
Та в долі закінчилися квитки.
Закрила серце злим чотирикутником
Тверда холодна кам'яна стіна.
Я не завжди був тінню та відлюдником!
2026.04.06
08:54
Втрачені сенси неможливо відновити.
Можна виростити інші – через ціннісне сито
просіяти коштовне зерня від лушпіння та інших видів сміття –
перетворивши втрату на зачин для нового життя.
Сенси, які загинули, мали базові вади:
приховані, замаскова
Можна виростити інші – через ціннісне сито
просіяти коштовне зерня від лушпіння та інших видів сміття –
перетворивши втрату на зачин для нового життя.
Сенси, які загинули, мали базові вади:
приховані, замаскова
2026.04.06
05:56
Коли поволі повзаю
Угору чи униз, -
Ловлю себе на роздумі
Про неймовірну слизь
Отам, де є залишені
Колінами сліди, -
Де мрії глумом знищені
Мені болять завжди.
Угору чи униз, -
Ловлю себе на роздумі
Про неймовірну слизь
Отам, де є залишені
Колінами сліди, -
Де мрії глумом знищені
Мені болять завжди.
2026.04.05
19:35
Найперше зійшлась грищенецька рідня,
Навіть ті, кого, на жаль, досі не знав.
А ось із саду лутовок, що на горі,
Став несміло Езоп на поріг.
Неспішно Овідій з Причорномор’я прийшов,
Струшує куряву з подертих уже підошов.
З мольбертом і скрипкою (не ч
Навіть ті, кого, на жаль, досі не знав.
А ось із саду лутовок, що на горі,
Став несміло Езоп на поріг.
Неспішно Овідій з Причорномор’я прийшов,
Струшує куряву з подертих уже підошов.
З мольбертом і скрипкою (не ч
2026.04.05
17:54
Мовчазна жура у домі
позбирала ртуть.
Бідолашний, ще не в комі,
я, ще поряд, тут.
Не знаходжу собі місця
для негожих рук.
Це за буревійним містом
позбирала ртуть.
Бідолашний, ще не в комі,
я, ще поряд, тут.
Не знаходжу собі місця
для негожих рук.
Це за буревійним містом
2026.04.05
17:51
Скажу чесно, без дешевої доброти і цехової фамільярності: модернізм, як Ви зазначили у таблиці, у цього вірша є, але "легкий", така собі модерністська стилізація експериментальної поезії без ознак високого модерну.
Втім, є модерністські риси, які у в
2026.04.05
17:31
Шановні друзі - однодумці! Вибачайте, це мій останій допис в Поетичні Майстерні. Маю вам зізнатись, що був інколи нестримний до ваших зауважень щодо моєї писанини… Огризався на гризотню де-яких… Але я горжусь тим, що прожив свій час, Богом даним, у пошука
2026.04.05
17:01
ніч постає
безрадно
непідзвітно
мов змок чи замк
ненависть продається
що ходовий артикул
будь спок будь спок
жеровисько як є
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...безрадно
непідзвітно
мов змок чи замк
ненависть продається
що ходовий артикул
будь спок будь спок
жеровисько як є
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Костянтин Мордатенко (1975) /
Вірші
Великий за обсягом твір (мо’ хто й прочита....)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Великий за обсягом твір (мо’ хто й прочита....)
Листи Антонича до Мордатенка, які не ввійшли до повного академічного зібрання творів Богдана Ігоря Антонича (друкуються вперше)
Тіло – це слово напúсане,
душа – вимовлене…
Небо: зірками виссане;
земля: струмками вимолена…
В горщ із кров’ю поклав гроші –
розмішав… зняв потім плáти
із дзеркал, щоб завісить ікони, а може
душу…
Понтій Пілат …
… праву руку – на серце, ліву – на Біблію…
… Небо дощем – на землю, Дніпро – в Чорне море…
Звільнилась, як від Іспанії Болівія,
від забобонів Поезія, взяла мене в шори…
Твіст:
рвався колос від щастя…
Світ
розкрамарювáвся…
Цвів
боз рік сьомий…
Ціль…
Розкузьóмились!..
Зціп.
Чужа чужанúця.
Слів
нема… зміст вицвів…
Хвилям – ще сили!
диригувати Всесвітом…
тіні опівдні щезли,
скрес втомою
Вітер у штилі:
пазурі розчепірив…
і стік піною… Вилляв
вогонь в чорні діри…
Хлюпає-шелестить,
розриває повітря…
Як парубок через тин,
Океян – через гору… Аж пір’я
солоне летить із хвиль,
солодке – з твоїх поцілунків..
Спершу мене знесиль,
а потім залий своїм трунком…
Тінь відкидає мене…
Жадні дзвони церковні…
Я відкидаю час… Нелюдська тиша…
Коні
з некінським ржанням:
ось-ось лусне шкіра і вилізе спроневíр’я…
Хмарку, мов теля, гоне…
Снігу, ти янгол неба…
даючий силу над родючістю…
диявол.
часи надії – люті… травою зв’яло
тіло…
душу роз’їло зіркóвістю – ходять в гості:
заздрощі і гординя…
віщі: від гори тіні…
Розбрелися корóви по Делі...
Христос в пустелі...
і горе голосить: «Де я?..»
У вíйни Бога і Диявола
люди лізуть і падають
на персть гільзами…
До болю солодкого цей труд:
вірші, тішуся вами…
Слова мруть і постають молитвáми…
Ніч з Гоголем: кішку звали,
вóрона, гада – звуки змішували… Христа побили – вчив
правді… Рóси з медом і молоком кобúлячим –
повний кáдіб розлив Ранок на світ і зóзла в трави тік…
Прямо на мене простують дерева
босі, обідрані, замість листя – ножі,
замість гілок – вужі,
мороком шелестить: «Тобі не жить…».
!…а-Га-Га-а…!
Печера… Вечеря… Тече мирна бéсіда…
А в паузах кипить лють.
І нам тре’ сідать –
дíдьки йдуть…
…Мороз розкрижанíв… на злóгах сидить ставок…
а снігу!, мов під землею тиші…
- Ме-е-еду! Метé-е-е!…
Життя літери до ста рóків
продовжую в слові…
…не те-е-е…
Богородиця кýца, Оченаш і спів
такі, що зимі жарко… Тишу тер, мак…
як пісок на зубах – на вістрі бурульки
«до-ре-мі-фа-соль-ля-сі».
Не так…
Орда сніжинок:
зігнула зéмлю в три погибелі,
мов кобилицю, пришпорила струмками…
обійнялися кров і вода, мов братúтелі…
вчорашня вода у льоді – минуле з білого каменю…
Свята не скінчились – а вже тóскно
(наче кохання, зачовгане в буднях).
Випадають слова з рýчки… мов кóси
у жінки, що годує груддю…
Нічне кáркання
(чорне русло ґав).
Поезією крушúну гою…
Дивуюся карколомності слова,
як вперше із жінкою…
зламалась душа чи гроно?
творчістю шлю болі
(зле вчинив?!),
мов простирадло червоно-чорне
після шлюбної ночі…
Зерно – землю, земля – зерно:
розтлумачують одне ’дного
Дощу прóща… Дико – звірно…
Вирощую Бога:
мовчання, галасу;
тиші, прибою…
Вечір… на месу
йдуть двоє:
Я і Доля
… день – ніч:
місяць – тіч…
Зірок жменя. Рос квап….
Світанок сліпе сонце водив…
Москва – подовження
татаро-монгольської орди…
Під вікнóм хліб лабзюкати –
до Кімлúцьких зáговін ждáти…
Осінь натерта грязюкою,
плаче за літом, мов мати…
Ні кус не помогло – ліг
вмирати – пече наперстянка…
Пожди, смерте, поки Біг
на кисіль шкурку натягне…
доля стовпáта, крóсно пряде нитки…
дим іде з хати… Млосно…
- Я вмер?
- Ні, Ти…
По коліна в Біблії – язиком по світу…
Куць виграв, куць програв:
у хмарі дощі затаїти,
і на жировий туз – град… Град!
передні коники – задні коники: ставки…
побéдрини – поперéчниці: сíдавки…
льóнки, мáґоль, штак,: спíдній навíй…
сýчка з зубами, пéсик, верхній навій…
шнур, камінь, чіп: поперéчниця
вýха, скракнúк, пóножі, нúчиниці,
нáбівка, бéдро, стріла, мотузи…
- Стійте! Навіть Ви… горно…
снúзька, основа, човник; на спідній навій
навите… полотно…
Чуже лихо за ласощі…
Все в очі віє вітер…
Хочу пожити ще
на білому світі…
«Долі зáлім чи пороблено,
Бíси взяли чи порода винна», – бабця казала:
«Край небокрай карає:
гавкотня, булька’ дання;
квітка… зі снігу ся;
сонце на ніч обміняв;
шабля об жабу зігнулася;
завбільшки з коня цвіркýнище
скаче від гнúлища,
несе жінку сиву, що робить –
уроки-урочища…
Винищ, святий Боже, нечисту силу,
зажени на багнища, забий в гроби…
Щирим серцем, низьким поклоном,
хлібом духмяним і медвяною гущею
прошу тебе: звільни раба Твого
Богдана Ігоря від ночі чорнющої,
Відверни врага підступний змаг,
прослав імéно Богдан Ігор у віках…»
І постала велика гармонія
зі слів первісних,
співала Єва коло змія,
кололась трава залізна:
сарпа, дама, лута, дата,
пава, нара, вам’я, трада
рос, бгу, да,
поґанда,
дася мася
рик, ваю –
сповідáюся зеленим Євангелієм,
мовою поганською… прощень – зáжма!
село є, голод зріє,
смерть бовваніє… Страшно…
До Велеса доберетеся шелестом бéреста,
до Христа – гріхи заховстáй, прозоро живи, як кристáль.
Первомати Лель, Первотато Орь!
Більшають: день, цомóги.
З дахів – сніг, з рамен – омофóр…
І прийшли листи від сімох:
Ефéс: ти любов свою першу покинув…
Смíрна: через горе і вбогість – багатий ти…
Пергáм: на камінчику білому ім’я невідоме…
Тіятúри: тримайте, що маєте, допоки не прúйде…
(вивіряю серця і нирки)
Сáрди: вже не викреслю з книги життя переможця
(вдягайтеся в білі одежі)
Філядéльфія: назовні не вийдеш – ім’я напишу на тобі Бога.
Лаодикíя: я вечерятиму з тим, хто двері мені відчинить..
Весни читати прозу вмію,
поезії пишу сам.
У відповідь: «Розумію… тішуся…»
«О панно Інно…»
Промінь у рис вскóчив…
Лисенко чи Паганіні – обидва пророчі : Б – І : Антонич…
Музики, подарунки – колáчини…
Немовля: «М-м-м-й-а-а-у-у-у…», – замуркало: плаче…
Злякано кицька прокинулась – дивиться,
мати сміється – світ обертається… душі ладнаються…
…і ось – збулось:
прийшла чума здáлі – тікаю…
… над проваллям по дошці…
- Скóрше йди, – крикнув хтось, наче в серце спис…
ламається хворшт – падаю вниз:
лечу… захрустіли перетинки
за спиною… прорізалась матерія
нова… Бере хтось мене тихо
і шепоче на вушко: «Це – я,
друже… Тарас Григорович,
а для тебе Тато Вишнéвий…»
розпростав крилами горе – лечу
хрущем… Ти ж, певно,
пам’ятаєш…
Час швидкоплинний заперечив
словами, зупинив століття…
Нема лише від себе втечі,
а вічність… хай постóїть…
зняв місяць шляпку, наче жолудь:
сів біля церкви… Вбий, заріж
мене, прочанине… йдуть – жоден
не кинув ні гроша, ні вірша…
Болить Стефаникова проза…
Взір визрів, затягнувся злют…
Це Всесвіт милостиню просить,
а віршописці подають…
Речі колонії – крів… Засинай…
Плечі камінні, холодні… Несла
штрúкавку мати… (знав син Каїн…)
Зірка зірвалась, мов крапля з весла,
впала й розбилася, моя…
1933-1936 роки.
Тіло – це слово напúсане,
душа – вимовлене…
Небо: зірками виссане;
земля: струмками вимолена…
В горщ із кров’ю поклав гроші –
розмішав… зняв потім плáти
із дзеркал, щоб завісить ікони, а може
душу…
Понтій Пілат …
… праву руку – на серце, ліву – на Біблію…
… Небо дощем – на землю, Дніпро – в Чорне море…
Звільнилась, як від Іспанії Болівія,
від забобонів Поезія, взяла мене в шори…
Твіст:
рвався колос від щастя…
Світ
розкрамарювáвся…
Цвів
боз рік сьомий…
Ціль…
Розкузьóмились!..
Зціп.
Чужа чужанúця.
Слів
нема… зміст вицвів…
Хвилям – ще сили!
диригувати Всесвітом…
тіні опівдні щезли,
скрес втомою
Вітер у штилі:
пазурі розчепірив…
і стік піною… Вилляв
вогонь в чорні діри…
Хлюпає-шелестить,
розриває повітря…
Як парубок через тин,
Океян – через гору… Аж пір’я
солоне летить із хвиль,
солодке – з твоїх поцілунків..
Спершу мене знесиль,
а потім залий своїм трунком…
Тінь відкидає мене…
Жадні дзвони церковні…
Я відкидаю час… Нелюдська тиша…
Коні
з некінським ржанням:
ось-ось лусне шкіра і вилізе спроневíр’я…
Хмарку, мов теля, гоне…
Снігу, ти янгол неба…
даючий силу над родючістю…
диявол.
часи надії – люті… травою зв’яло
тіло…
душу роз’їло зіркóвістю – ходять в гості:
заздрощі і гординя…
віщі: від гори тіні…
Розбрелися корóви по Делі...
Христос в пустелі...
і горе голосить: «Де я?..»
У вíйни Бога і Диявола
люди лізуть і падають
на персть гільзами…
До болю солодкого цей труд:
вірші, тішуся вами…
Слова мруть і постають молитвáми…
Ніч з Гоголем: кішку звали,
вóрона, гада – звуки змішували… Христа побили – вчив
правді… Рóси з медом і молоком кобúлячим –
повний кáдіб розлив Ранок на світ і зóзла в трави тік…
Прямо на мене простують дерева
босі, обідрані, замість листя – ножі,
замість гілок – вужі,
мороком шелестить: «Тобі не жить…».
!…а-Га-Га-а…!
Печера… Вечеря… Тече мирна бéсіда…
А в паузах кипить лють.
І нам тре’ сідать –
дíдьки йдуть…
…Мороз розкрижанíв… на злóгах сидить ставок…
а снігу!, мов під землею тиші…
- Ме-е-еду! Метé-е-е!…
Життя літери до ста рóків
продовжую в слові…
…не те-е-е…
Богородиця кýца, Оченаш і спів
такі, що зимі жарко… Тишу тер, мак…
як пісок на зубах – на вістрі бурульки
«до-ре-мі-фа-соль-ля-сі».
Не так…
Орда сніжинок:
зігнула зéмлю в три погибелі,
мов кобилицю, пришпорила струмками…
обійнялися кров і вода, мов братúтелі…
вчорашня вода у льоді – минуле з білого каменю…
Свята не скінчились – а вже тóскно
(наче кохання, зачовгане в буднях).
Випадають слова з рýчки… мов кóси
у жінки, що годує груддю…
Нічне кáркання
(чорне русло ґав).
Поезією крушúну гою…
Дивуюся карколомності слова,
як вперше із жінкою…
зламалась душа чи гроно?
творчістю шлю болі
(зле вчинив?!),
мов простирадло червоно-чорне
після шлюбної ночі…
Зерно – землю, земля – зерно:
розтлумачують одне ’дного
Дощу прóща… Дико – звірно…
Вирощую Бога:
мовчання, галасу;
тиші, прибою…
Вечір… на месу
йдуть двоє:
Я і Доля
… день – ніч:
місяць – тіч…
Зірок жменя. Рос квап….
Світанок сліпе сонце водив…
Москва – подовження
татаро-монгольської орди…
Під вікнóм хліб лабзюкати –
до Кімлúцьких зáговін ждáти…
Осінь натерта грязюкою,
плаче за літом, мов мати…
Ні кус не помогло – ліг
вмирати – пече наперстянка…
Пожди, смерте, поки Біг
на кисіль шкурку натягне…
доля стовпáта, крóсно пряде нитки…
дим іде з хати… Млосно…
- Я вмер?
- Ні, Ти…
По коліна в Біблії – язиком по світу…
Куць виграв, куць програв:
у хмарі дощі затаїти,
і на жировий туз – град… Град!
передні коники – задні коники: ставки…
побéдрини – поперéчниці: сíдавки…
льóнки, мáґоль, штак,: спíдній навíй…
сýчка з зубами, пéсик, верхній навій…
шнур, камінь, чіп: поперéчниця
вýха, скракнúк, пóножі, нúчиниці,
нáбівка, бéдро, стріла, мотузи…
- Стійте! Навіть Ви… горно…
снúзька, основа, човник; на спідній навій
навите… полотно…
Чуже лихо за ласощі…
Все в очі віє вітер…
Хочу пожити ще
на білому світі…
«Долі зáлім чи пороблено,
Бíси взяли чи порода винна», – бабця казала:
«Край небокрай карає:
гавкотня, булька’ дання;
квітка… зі снігу ся;
сонце на ніч обміняв;
шабля об жабу зігнулася;
завбільшки з коня цвіркýнище
скаче від гнúлища,
несе жінку сиву, що робить –
уроки-урочища…
Винищ, святий Боже, нечисту силу,
зажени на багнища, забий в гроби…
Щирим серцем, низьким поклоном,
хлібом духмяним і медвяною гущею
прошу тебе: звільни раба Твого
Богдана Ігоря від ночі чорнющої,
Відверни врага підступний змаг,
прослав імéно Богдан Ігор у віках…»
І постала велика гармонія
зі слів первісних,
співала Єва коло змія,
кололась трава залізна:
сарпа, дама, лута, дата,
пава, нара, вам’я, трада
рос, бгу, да,
поґанда,
дася мася
рик, ваю –
сповідáюся зеленим Євангелієм,
мовою поганською… прощень – зáжма!
село є, голод зріє,
смерть бовваніє… Страшно…
До Велеса доберетеся шелестом бéреста,
до Христа – гріхи заховстáй, прозоро живи, як кристáль.
Первомати Лель, Первотато Орь!
Більшають: день, цомóги.
З дахів – сніг, з рамен – омофóр…
І прийшли листи від сімох:
Ефéс: ти любов свою першу покинув…
Смíрна: через горе і вбогість – багатий ти…
Пергáм: на камінчику білому ім’я невідоме…
Тіятúри: тримайте, що маєте, допоки не прúйде…
(вивіряю серця і нирки)
Сáрди: вже не викреслю з книги життя переможця
(вдягайтеся в білі одежі)
Філядéльфія: назовні не вийдеш – ім’я напишу на тобі Бога.
Лаодикíя: я вечерятиму з тим, хто двері мені відчинить..
Весни читати прозу вмію,
поезії пишу сам.
У відповідь: «Розумію… тішуся…»
«О панно Інно…»
Промінь у рис вскóчив…
Лисенко чи Паганіні – обидва пророчі : Б – І : Антонич…
Музики, подарунки – колáчини…
Немовля: «М-м-м-й-а-а-у-у-у…», – замуркало: плаче…
Злякано кицька прокинулась – дивиться,
мати сміється – світ обертається… душі ладнаються…
…і ось – збулось:
прийшла чума здáлі – тікаю…
… над проваллям по дошці…
- Скóрше йди, – крикнув хтось, наче в серце спис…
ламається хворшт – падаю вниз:
лечу… захрустіли перетинки
за спиною… прорізалась матерія
нова… Бере хтось мене тихо
і шепоче на вушко: «Це – я,
друже… Тарас Григорович,
а для тебе Тато Вишнéвий…»
розпростав крилами горе – лечу
хрущем… Ти ж, певно,
пам’ятаєш…
Час швидкоплинний заперечив
словами, зупинив століття…
Нема лише від себе втечі,
а вічність… хай постóїть…
зняв місяць шляпку, наче жолудь:
сів біля церкви… Вбий, заріж
мене, прочанине… йдуть – жоден
не кинув ні гроша, ні вірша…
Болить Стефаникова проза…
Взір визрів, затягнувся злют…
Це Всесвіт милостиню просить,
а віршописці подають…
Речі колонії – крів… Засинай…
Плечі камінні, холодні… Несла
штрúкавку мати… (знав син Каїн…)
Зірка зірвалась, мов крапля з весла,
впала й розбилася, моя…
1933-1936 роки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
