Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.10
19:59
Зовсім звичайним ранок видававсь –
Похмурий, сірий. Ще в Москві не знали,
Що німці фронт під Вязьмою прорвали
І до Москви Гудеріан вже рвавсь.
Москву не було кому захищать,
Бо армії в оточення попали
І тисячами у лісах вмирали.
На них вже смерть по
Похмурий, сірий. Ще в Москві не знали,
Що німці фронт під Вязьмою прорвали
І до Москви Гудеріан вже рвавсь.
Москву не було кому захищать,
Бо армії в оточення попали
І тисячами у лісах вмирали.
На них вже смерть по
2026.09.10
15:15
Де ви, дозвілля невпізнані люди?
Де вихованці добра?
Долі масної спотворені груди
Ранками et cetera? —
Жовті лисички і швидкісні поні
Голосом регіт несуть,
Грають, мов картами, в довгу звитягу,
Сонце з-за обрію ждуть.
Де вихованці добра?
Долі масної спотворені груди
Ранками et cetera? —
Жовті лисички і швидкісні поні
Голосом регіт несуть,
Грають, мов картами, в довгу звитягу,
Сонце з-за обрію ждуть.
2026.09.10
12:13
Нехай гряде оновлення весни,
І зносить ідолів, старі закони,
І зазирає бурею у сни,
Долаючи погрози і прокльони.
Усе віджиле має відійти.
Чекаємо оновлення у жилах.
Ніщо нас не зупинить до мети
І зносить ідолів, старі закони,
І зазирає бурею у сни,
Долаючи погрози і прокльони.
Усе віджиле має відійти.
Чекаємо оновлення у жилах.
Ніщо нас не зупинить до мети
2026.09.10
08:41
«ЗАГИБЕЛЬ АТЛАНТИДИ: Коли Океан закрив Небо»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Атлант – верховний цар-жрець, у чиїх жилах солона кров Посейдона бореться з прахом землі.
Клейто – старша жриця, чиє серце б'ється
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Атлант – верховний цар-жрець, у чиїх жилах солона кров Посейдона бореться з прахом землі.
Клейто – старша жриця, чиє серце б'ється
2026.09.10
08:04
Зарясніли відтінки
Жовтих крапель впритул,
Неупинних, як фіжми,
Що занурились в мул.
До глибин від жаскої,
Нетривкої води,
У спотворений сумнів,
Що чекає біди.
Жовтих крапель впритул,
Неупинних, як фіжми,
Що занурились в мул.
До глибин від жаскої,
Нетривкої води,
У спотворений сумнів,
Що чекає біди.
2026.09.10
06:52
Ніким непереконана
Шукати компроміс,
Ти нехтуєш законами
І чвари сієш скрізь.
Якщо немає розуму,
А величі синдром,
То силою погрожуєш
І лупиш кулаком.
Шукати компроміс,
Ти нехтуєш законами
І чвари сієш скрізь.
Якщо немає розуму,
А величі синдром,
То силою погрожуєш
І лупиш кулаком.
2026.09.09
21:29
віршики
віршатка віршульки
на спомин
добрий не добрий
довільно подряпані стулки
без примусу не без гонору
поспіль кимось прочитані
або непрочитані досі
віршатка віршульки
на спомин
добрий не добрий
довільно подряпані стулки
без примусу не без гонору
поспіль кимось прочитані
або непрочитані досі
2026.09.09
19:40
Ніч наблизилась тихенько.
Мама — доні:
— Спи, рідненька.
— Я без казки не засну.
Прочитай бодай одну.
Розгорнула мама книжку
там, де оповідь про мишку,
про її сім’ю спочатку:
Мама — доні:
— Спи, рідненька.
— Я без казки не засну.
Прочитай бодай одну.
Розгорнула мама книжку
там, де оповідь про мишку,
про її сім’ю спочатку:
2026.09.09
14:59
Де ж нам знайти королеву,
Де ж украсти один міліон???
Де знайти красавицю,
Ту, шо нам понравицця,
В інстаграм не спалицця?
Де ж украсти один міліон???
Де знайти красавицю,
Ту, шо нам понравицця,
В інстаграм не спалицця?
2026.09.09
13:21
Пробач, мій хороший, іще не готова
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
2026.09.09
12:53
«АХІЛЛЕС: Кров на вівтарі Стріловержця»
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
2026.09.09
12:31
Так не хоче мороз відступати
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
2026.09.09
12:01
Для меншої частки минулого серпня,
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
2026.09.09
08:50
Втікаємо — від поглядів байдужих круговерті,
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
2026.09.09
06:08
Ніжно і закохано дивлюся,
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
2026.09.09
01:17
Сопе і пише - все ніяк!
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вітер Ночі /
Проза
Не сама
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Не сама
Баба Ганна раз по раз озиралася на покинуте дворище, витирала сльозу, щось бурмотіла.
- Та ходімо вже, мамо, - не стерпіла Марічка і потягнула стару до свого дому.
... Осінь видалась затяжна й тепла. Листя вишень ще тріпотіло на підстаркуватих деревах у бабиному дворі, але хату однак треба було протоплювати хоч кукурудзинням, долівку підмести, їсти зварити.
І починала Ганна свій ранок дійством сумним і звичним. Вкриті більмами очі ледь вихоплювали обриси речей. Десь отут повинен бути ціпок, а тут валянки. І так до самісінького вечора: шорк-шорк. Але в хаті завжди було чисто і тепло, перед храмом вибілено, тільки на цю Покрову сил не вистачило. Піч підмазала, борщу зварила – і все.
- Мамо, та йдіть же! Господи! – підганяла Марічка.
- Іду, іду, доню, іду...
Обнесена очеретом хата сідала в землю дуже швидко. Стіна, що від саду, ще зразу після будівництва, як у могилу почала зї’жджати. «То за тобою, Федоре», - повторювала Ганна з року в рік, зо дня в день.
...Хату мазати прийшло все село. Добра хата вийшла. І місце гарне: городу вдосталь, до магазину два кроки – і все життя попереду. Федір приліг на лаві в обід, і більше живим його не бачили. Тільки Ганна щоночі розмовляла з ним.
Якось за дітьми та онуками не зчулася, як і старість прийшла. І не так собі – зморшками та вгасанням, а скрючило, висліпило і, головне , самота в хаті. От і вирішили: піде вона до Марічки зимувати. І дочці спідручніше – не бігати, та й удвох веселіше . У Марічки в самої чоловік недавно помер. Ще не стара, роботяща й хазяйновита, вона тягла за трьох. А що мати – так хіба то морока?
Зима все відмовлялася приходити до села. Минала вона й спорожнілі гаї, тільки вітром збивала пилюгу по оголених полях. Ні тепла тобі, ні холоду. Пропаща зима. А вечори – довші за вовчий спів.
- Ти двері зачинила? – обзивається серед ночі Ганна і глухо кашляє з печі.
- Зачинила, мамо, зачинила, спіть вже.
- А клітки позакривала? Собаки кролів повитягають.
- Позакривала...
Ще темно, а баба Ганна вже нишпорить, щось бубонить, бряжчить хватками.
- Мамо? – розсипалося довге сиве волосся по полотняній сорочці, – мов і не засинала.
- Виключи радіо, в голову б’є! - стогне Ганна.
- Та що ви, мамо... Чого ви чіпляєтесь, тільки ж заграло. Не в домовині ж!
- Та я що, доню, я нічого. Ти ціпка мого не бачила? Знову кудись сховала. Смерті моєї хочеш?!
- Ой, мамо! – починає теліпати Марічку,- таке кажете. В теплі, в добрі, горшки після Вас виношу... А Ви...
Тільки земля взялась кісткою, палили кострище на кладовищі, зігріваючи місце для Ганни. Поховали її біля Федора – по-людськи, з батюшкою. А по весні й Марічку прикрашали в останню путь.
Вечоріє.
Хати стоять самотні й невидющі.
Котиться зірка і падає десь за селом у провалля
на чийсь спокій
чи то життя.
- Та ходімо вже, мамо, - не стерпіла Марічка і потягнула стару до свого дому.
... Осінь видалась затяжна й тепла. Листя вишень ще тріпотіло на підстаркуватих деревах у бабиному дворі, але хату однак треба було протоплювати хоч кукурудзинням, долівку підмести, їсти зварити.
І починала Ганна свій ранок дійством сумним і звичним. Вкриті більмами очі ледь вихоплювали обриси речей. Десь отут повинен бути ціпок, а тут валянки. І так до самісінького вечора: шорк-шорк. Але в хаті завжди було чисто і тепло, перед храмом вибілено, тільки на цю Покрову сил не вистачило. Піч підмазала, борщу зварила – і все.
- Мамо, та йдіть же! Господи! – підганяла Марічка.
- Іду, іду, доню, іду...
Обнесена очеретом хата сідала в землю дуже швидко. Стіна, що від саду, ще зразу після будівництва, як у могилу почала зї’жджати. «То за тобою, Федоре», - повторювала Ганна з року в рік, зо дня в день.
...Хату мазати прийшло все село. Добра хата вийшла. І місце гарне: городу вдосталь, до магазину два кроки – і все життя попереду. Федір приліг на лаві в обід, і більше живим його не бачили. Тільки Ганна щоночі розмовляла з ним.
Якось за дітьми та онуками не зчулася, як і старість прийшла. І не так собі – зморшками та вгасанням, а скрючило, висліпило і, головне , самота в хаті. От і вирішили: піде вона до Марічки зимувати. І дочці спідручніше – не бігати, та й удвох веселіше . У Марічки в самої чоловік недавно помер. Ще не стара, роботяща й хазяйновита, вона тягла за трьох. А що мати – так хіба то морока?
Зима все відмовлялася приходити до села. Минала вона й спорожнілі гаї, тільки вітром збивала пилюгу по оголених полях. Ні тепла тобі, ні холоду. Пропаща зима. А вечори – довші за вовчий спів.
- Ти двері зачинила? – обзивається серед ночі Ганна і глухо кашляє з печі.
- Зачинила, мамо, зачинила, спіть вже.
- А клітки позакривала? Собаки кролів повитягають.
- Позакривала...
Ще темно, а баба Ганна вже нишпорить, щось бубонить, бряжчить хватками.
- Мамо? – розсипалося довге сиве волосся по полотняній сорочці, – мов і не засинала.
- Виключи радіо, в голову б’є! - стогне Ганна.
- Та що ви, мамо... Чого ви чіпляєтесь, тільки ж заграло. Не в домовині ж!
- Та я що, доню, я нічого. Ти ціпка мого не бачила? Знову кудись сховала. Смерті моєї хочеш?!
- Ой, мамо! – починає теліпати Марічку,- таке кажете. В теплі, в добрі, горшки після Вас виношу... А Ви...
Тільки земля взялась кісткою, палили кострище на кладовищі, зігріваючи місце для Ганни. Поховали її біля Федора – по-людськи, з батюшкою. А по весні й Марічку прикрашали в останню путь.
Вечоріє.
Хати стоять самотні й невидющі.
Котиться зірка і падає десь за селом у провалля
на чийсь спокій
чи то життя.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
