
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.17
02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
2025.09.17
00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
2025.09.16
23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
2025.09.16
22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
2025.09.16
21:05
Рабби Шимон бен Элазар в молодости ушел из своего родного города и много лет изучал Тору в иешиве. Со временем он стал большим мудрецом и получил право обучать Закону других.
Решил однажды рабби Шимон Бен Элазар поехать в свой родной город навестить род
2025.09.16
16:00
Під сувору музику Шопена
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
2025.09.16
14:47
Причепурила осінь землю
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
2025.09.16
07:42
Перекреслений стежками
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
2025.09.15
22:21
Осіннє листя падає за комір
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,
2025.09.15
11:24
Вікно було відчинено не просто в густу теплоту ранку ранньої осені, вікно (доволі прозоре) було відчинено в безодню Всесвіту. І мені здавалось, що варто мені стрибнути з вікна, я не впаду на клумбу з жовтими колючими трояндами, а полечу незачесаною голово
2025.09.15
10:40
А від «охочих» дуже мало толку,
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
2025.09.15
09:33
Коли спецпредставник президента США Кіт Келлог перебуває в Києві, агресор не завдає масованих ударів. Отже, кияни можуть трохи виспатися…
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
2025.09.15
05:57
Вона приходить на світанні,
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
2025.09.15
00:57
Використаний корисний ідіот перестає бути корисним, але не перестає бути ідіотом.
Без корисних ідіотів жодна корисна справа не обходиться.
Всякий корисний ідіот комусь та шкідливий.
Люди борються із шкідниками, але самі шкодять набагато більше.
2025.09.14
21:39
Я хочу поринути в розпад.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
2025.09.14
16:19
дівчино що
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Вітер Ночі /
Проза
Не сама
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Не сама
Баба Ганна раз по раз озиралася на покинуте дворище, витирала сльозу, щось бурмотіла.
- Та ходімо вже, мамо, - не стерпіла Марічка і потягнула стару до свого дому.
... Осінь видалась затяжна й тепла. Листя вишень ще тріпотіло на підстаркуватих деревах у бабиному дворі, але хату однак треба було протоплювати хоч кукурудзинням, долівку підмести, їсти зварити.
І починала Ганна свій ранок дійством сумним і звичним. Вкриті більмами очі ледь вихоплювали обриси речей. Десь отут повинен бути ціпок, а тут валянки. І так до самісінького вечора: шорк-шорк. Але в хаті завжди було чисто і тепло, перед храмом вибілено, тільки на цю Покрову сил не вистачило. Піч підмазала, борщу зварила – і все.
- Мамо, та йдіть же! Господи! – підганяла Марічка.
- Іду, іду, доню, іду...
Обнесена очеретом хата сідала в землю дуже швидко. Стіна, що від саду, ще зразу після будівництва, як у могилу почала зї’жджати. «То за тобою, Федоре», - повторювала Ганна з року в рік, зо дня в день.
...Хату мазати прийшло все село. Добра хата вийшла. І місце гарне: городу вдосталь, до магазину два кроки – і все життя попереду. Федір приліг на лаві в обід, і більше живим його не бачили. Тільки Ганна щоночі розмовляла з ним.
Якось за дітьми та онуками не зчулася, як і старість прийшла. І не так собі – зморшками та вгасанням, а скрючило, висліпило і, головне , самота в хаті. От і вирішили: піде вона до Марічки зимувати. І дочці спідручніше – не бігати, та й удвох веселіше . У Марічки в самої чоловік недавно помер. Ще не стара, роботяща й хазяйновита, вона тягла за трьох. А що мати – так хіба то морока?
Зима все відмовлялася приходити до села. Минала вона й спорожнілі гаї, тільки вітром збивала пилюгу по оголених полях. Ні тепла тобі, ні холоду. Пропаща зима. А вечори – довші за вовчий спів.
- Ти двері зачинила? – обзивається серед ночі Ганна і глухо кашляє з печі.
- Зачинила, мамо, зачинила, спіть вже.
- А клітки позакривала? Собаки кролів повитягають.
- Позакривала...
Ще темно, а баба Ганна вже нишпорить, щось бубонить, бряжчить хватками.
- Мамо? – розсипалося довге сиве волосся по полотняній сорочці, – мов і не засинала.
- Виключи радіо, в голову б’є! - стогне Ганна.
- Та що ви, мамо... Чого ви чіпляєтесь, тільки ж заграло. Не в домовині ж!
- Та я що, доню, я нічого. Ти ціпка мого не бачила? Знову кудись сховала. Смерті моєї хочеш?!
- Ой, мамо! – починає теліпати Марічку,- таке кажете. В теплі, в добрі, горшки після Вас виношу... А Ви...
Тільки земля взялась кісткою, палили кострище на кладовищі, зігріваючи місце для Ганни. Поховали її біля Федора – по-людськи, з батюшкою. А по весні й Марічку прикрашали в останню путь.
Вечоріє.
Хати стоять самотні й невидющі.
Котиться зірка і падає десь за селом у провалля
на чийсь спокій
чи то життя.
- Та ходімо вже, мамо, - не стерпіла Марічка і потягнула стару до свого дому.
... Осінь видалась затяжна й тепла. Листя вишень ще тріпотіло на підстаркуватих деревах у бабиному дворі, але хату однак треба було протоплювати хоч кукурудзинням, долівку підмести, їсти зварити.
І починала Ганна свій ранок дійством сумним і звичним. Вкриті більмами очі ледь вихоплювали обриси речей. Десь отут повинен бути ціпок, а тут валянки. І так до самісінького вечора: шорк-шорк. Але в хаті завжди було чисто і тепло, перед храмом вибілено, тільки на цю Покрову сил не вистачило. Піч підмазала, борщу зварила – і все.
- Мамо, та йдіть же! Господи! – підганяла Марічка.
- Іду, іду, доню, іду...
Обнесена очеретом хата сідала в землю дуже швидко. Стіна, що від саду, ще зразу після будівництва, як у могилу почала зї’жджати. «То за тобою, Федоре», - повторювала Ганна з року в рік, зо дня в день.
...Хату мазати прийшло все село. Добра хата вийшла. І місце гарне: городу вдосталь, до магазину два кроки – і все життя попереду. Федір приліг на лаві в обід, і більше живим його не бачили. Тільки Ганна щоночі розмовляла з ним.
Якось за дітьми та онуками не зчулася, як і старість прийшла. І не так собі – зморшками та вгасанням, а скрючило, висліпило і, головне , самота в хаті. От і вирішили: піде вона до Марічки зимувати. І дочці спідручніше – не бігати, та й удвох веселіше . У Марічки в самої чоловік недавно помер. Ще не стара, роботяща й хазяйновита, вона тягла за трьох. А що мати – так хіба то морока?
Зима все відмовлялася приходити до села. Минала вона й спорожнілі гаї, тільки вітром збивала пилюгу по оголених полях. Ні тепла тобі, ні холоду. Пропаща зима. А вечори – довші за вовчий спів.
- Ти двері зачинила? – обзивається серед ночі Ганна і глухо кашляє з печі.
- Зачинила, мамо, зачинила, спіть вже.
- А клітки позакривала? Собаки кролів повитягають.
- Позакривала...
Ще темно, а баба Ганна вже нишпорить, щось бубонить, бряжчить хватками.
- Мамо? – розсипалося довге сиве волосся по полотняній сорочці, – мов і не засинала.
- Виключи радіо, в голову б’є! - стогне Ганна.
- Та що ви, мамо... Чого ви чіпляєтесь, тільки ж заграло. Не в домовині ж!
- Та я що, доню, я нічого. Ти ціпка мого не бачила? Знову кудись сховала. Смерті моєї хочеш?!
- Ой, мамо! – починає теліпати Марічку,- таке кажете. В теплі, в добрі, горшки після Вас виношу... А Ви...
Тільки земля взялась кісткою, палили кострище на кладовищі, зігріваючи місце для Ганни. Поховали її біля Федора – по-людськи, з батюшкою. А по весні й Марічку прикрашали в останню путь.
Вечоріє.
Хати стоять самотні й невидющі.
Котиться зірка і падає десь за селом у провалля
на чийсь спокій
чи то життя.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію