Їду я у село, позабутий куточок Поділля,
я к на свято сюди, їду, як на весілля.
Вдалині від шуму й доріг, загубилася рідна місцина,
тут серед лісу і трав, мешкає близька родина.
Навпростець через луки, поля і долину,
тут знайоме усе - і думками у юність порину.
Видно купол і хрест, що виблискують ще із далека,
там в голубій вишині, кружляє у парі лелека.
Бачу схил, бугорок, а за ним і хатина,
нижче річка Бужок, де пасеться скотина.
Буйство трав, квіти, що рясно розкидала весна,
тут нап’юся води з джерела, що дала нам Цариця небесна.
Я приїду в село, де зустріне похила матуся,
я приїду на день, а можливо зовсім повернуся.
На стежину, садочок на гай, навкруги на усе подивлюся,
хай квітує мій край, перед ликом Отця помолюся.
В ритмі шаленім, у метушні, блукаємо в вихрі без змісту,
ваблять нас фарби, вогні нас заколихує музика міста,
всі ми діти землі, це повірте не слід забувати,
там де коріння твоє, легко себе почувати.
2009