Що стосується техніки віршування – вищий пілотаж;
настрій – невловимо-тужливий, але світлий; темп мені видався трішки поспішливим – ніби хочеться встигнути вихлюпнути все, що на душі; чудовий вірш, Оксанко. а епіграфи, НМСД, увиразнюють сприйняття, додаючи певний контекст...
Одним словом, тут менше шести не виходить :)
А тепер особисте: я страшенно рада, що Ви з’явилися знову тут :)))

Сумно. Ой і сумно ж! На межі з розпачем! Глибинне розчарування змушує застигнути і не рухатися. І стільки думок! Дякую.

Дуде гарний твір. І тужливий, наче пісня.

Як гарно!

Перевелися козаки... Не беруть із собою. Хай візьмуть хоч у сни свої. Згадалася пісня В.Івасюка
у виконанні С.Ротару:
"Запроси мене у сни свої,
Хоч на мить та запроси,
Запроси мене у сни свої,
Тугу в серці погаси..."

Чудово. Так болюче-щемливо.

Серцем живете, серцем пишете...
Дякую Вам,
З повагою,
Я.

Поки був я на роботі, ви тут зовсім засумували після (хорошого!) вірша пані Оксани. Хотів і я приєднатися до суму жінок і чоловіків, та передумав. Експромтом переробив вірш (повторюю: дуже гарний і глибокий) на чоловіче авторство. Спочатку хотів жартувати, але винесло на серйозну колію. Вийшло таке:

Розбудіть свою жінку зимою,
Вона жінка, вона - не ведмідь,
Не ховайтесь за білою млою...
Жінку ніжно і вірно любіть.

Розбудіть свою жінку весною,
Сенс який у квітневому сні?...
Захистіть її серце собою,
Загорніть у обійми міцні.

І пробуджуйте – чуєте? – влітку –
В ніч, ясну від купальських вогнів,
Бо нема для кохання ні ліку,
Ні сивин, ні похилих років.

Ще пробуджуйте жінку під осінь,
Не втішаються пристрасті всі –
Ой, не досить кохання, не досить...
Поцілуйте ці очі в росі…