В осіннім лісі поміж двох доріг

Спинився – обома не міг іти.

Тому, самотній, поглядом застиг

На тій, що вниз і на узлісся – шмиг,

І там губила видимі сліди.



Та іншу я обрав дорогу все ж,

Нетоптану і саме тим вабну,

Порослу різнотрав’ям – не пройдеш.

І скільки було зношено одеж

Всіма, хто рушив нею вдалину?!



В той день обидві надили піти

Розворушити море листяне.

Незнаний шляху, я б вернув сюди,

Та знав – доріг заплетені дроти

Назад навряд чи приведуть мене.


Колись згадаю, під вагою днів

Зітхнувши, ті дороги врізнобіч.

Два лісових шляхи, і я між них.

І той, що менше ходжений – мені.

Лиш це важливо знати, далебі.


The Road not taken

Two roads diverged in a yellow wood,
And sorry I could not travel both
And be one traveler, long I stood
And looked down one as far as I could
To where it bent in the undergrowth;

Then took the other, as just as fair,
And having perhaps the better claim
Because it was grassy and wanted wear,
Though as for that the passing there
Had worn them really about the same,

And both that morning equally lay
In leaves no step had trodden black.
Oh, I marked the first for another day!
Yet knowing how way leads on to way
I doubted if I should ever come back.

I shall be telling this with a sigh
Somewhere ages and ages hence:
Two roads diverged in a wood, and I,
I took the one less traveled by,
And that has made all the difference.