 | |
| Молоде вино | |
| Homo scribendi peritus | |
| Класики | |
| Вічноживі | |
| |
ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.04.06
06:09
Коли молодший трохи був,
То я, на безголов’я,
І закопилював губу,
І нехтував здоров’ям.
І папіросами димів,
І пив не тільки воду, –
І поперек за кілька днів
Не віщував погоду.
То я, на безголов’я,
І закопилював губу,
І нехтував здоров’ям.
І папіросами димів,
І пив не тільки воду, –
І поперек за кілька днів
Не віщував погоду.
2025.04.06
06:06
Зірка Терен
Тліє кришиться у темінь
Змісту клоччя
І рвуться сили геть із осі
Промінь скаче
До вад у хмарини ілюзій
Ідемо ~ ти і я ~ скільки ще?
Тліє кришиться у темінь
Змісту клоччя
І рвуться сили геть із осі
Промінь скаче
До вад у хмарини ілюзій
Ідемо ~ ти і я ~ скільки ще?
2025.04.06
04:54
Цей білий день і білий світ,
і сніг до сивини збілілий,
бреде по снігу білий кіт,
муркоче щось зарозуміло.
Уже пора весні прийти
у ці краї молочно-білі,
стоять насуплені хати
і абрикоси побілілі.
і сніг до сивини збілілий,
бреде по снігу білий кіт,
муркоче щось зарозуміло.
Уже пора весні прийти
у ці краї молочно-білі,
стоять насуплені хати
і абрикоси побілілі.
2025.04.05
22:27
Нехай біснуються, а я люблю —
переплелися душами й тілами
до божевілля, присмаку жалю.
Обоє сунем голови в петлю
і за життя чіпляємось губами.
Ніколи не косила лободу,
та цього разу, як лихий попутав.
переплелися душами й тілами
до божевілля, присмаку жалю.
Обоє сунем голови в петлю
і за життя чіпляємось губами.
Ніколи не косила лободу,
та цього разу, як лихий попутав.
2025.04.05
21:52
Колишнє життя, як Атлантида,
потонуло на дні океану.
Чи існувало воно насправді?
Чи не було воно маренням?
Колишнє життя стало
материком, який пішов
під воду чи розчинився
у кислоті забуття.
потонуло на дні океану.
Чи існувало воно насправді?
Чи не було воно маренням?
Колишнє життя стало
материком, який пішов
під воду чи розчинився
у кислоті забуття.
2025.04.05
20:00
Не бузувір я, хоч і не в жодній вірі.
Хрещений ( як і заведено було в моєму роді).
Сам, без помочі дяка (батька хрещеного, до речі),
По-церковнослов’янськи одспівував померлу бабу Ганну.
Заворожений, стояв перед ворітьми на кладовище,
Як реквієм невт
Хрещений ( як і заведено було в моєму роді).
Сам, без помочі дяка (батька хрещеного, до речі),
По-церковнослов’янськи одспівував померлу бабу Ганну.
Заворожений, стояв перед ворітьми на кладовище,
Як реквієм невт
2025.04.05
11:42
Розпізнаю війни запеклість
І лють, і злість її щодня, –
Іще засмучує далекість
І душу точить незнання.
Я так давно тебе не бачив,
Через появу в нас біди,
Що знемагаю без побачень,
Як степ улітку без води.
І лють, і злість її щодня, –
Іще засмучує далекість
І душу точить незнання.
Я так давно тебе не бачив,
Через появу в нас біди,
Що знемагаю без побачень,
Як степ улітку без води.
2025.04.05
07:02
В село якось примчав дорослий внук
До свого діда врешті в гості:
- Авто я маю, хату, ноутбук.
Мене шанують на роботі.
І непогана, звісно, зарплатня.
Я, діду, програміст хороший.
До долара прив’язана вона.
До свого діда врешті в гості:
- Авто я маю, хату, ноутбук.
Мене шанують на роботі.
І непогана, звісно, зарплатня.
Я, діду, програміст хороший.
До долара прив’язана вона.
2025.04.05
06:55
Осяде пил на убиті тіла,
понівечені жили доріг,
моя любове, аби ж ти могла,
врятувати в ту мить Кривий Ріг,
ще кров гаряча стікає з чола,
лежать дітки убиті, поглянь,
моя любове, аби ж ти могла…
я б віддав тебе всю без вагань.
понівечені жили доріг,
моя любове, аби ж ти могла,
врятувати в ту мить Кривий Ріг,
ще кров гаряча стікає з чола,
лежать дітки убиті, поглянь,
моя любове, аби ж ти могла…
я б віддав тебе всю без вагань.
2025.04.05
00:14
— Добрий ранок, кохана! Як спалось?
— Жартівник! Це вже майже обід.
Таки справді без чогось дванадцять,
Лиш спросоння не видно мені.
На столі пахне тепла ще кава,
Сонце сяє грайливо в вікні.
Ти усміхнена, ніжна і гарна,
Наче Еос, мов цвіт навесні.
— Жартівник! Це вже майже обід.
Таки справді без чогось дванадцять,
Лиш спросоння не видно мені.
На столі пахне тепла ще кава,
Сонце сяє грайливо в вікні.
Ти усміхнена, ніжна і гарна,
Наче Еос, мов цвіт навесні.
2025.04.04
21:50
Ця синиця вміщає в собі
цілий Всесвіт.
Синиця вміщає в собі
голку Кощія.
Так велике ховається
у малому.
Зруйнуєш малий Всесвіт,
розвалиться великий.
цілий Всесвіт.
Синиця вміщає в собі
голку Кощія.
Так велике ховається
у малому.
Зруйнуєш малий Всесвіт,
розвалиться великий.
2025.04.04
21:45
Руйнується немічне тіло, мов замок.
Руйнується плоть, як уламки сторіч.
Руйнується те, що виходить із рамок,
Немовби відлуння лихих протиріч.
І те, що цвіло, переходить в занепад.
А те, що буяло, упало в труху.
І нас поглинає ненависті невід
Руйнується плоть, як уламки сторіч.
Руйнується те, що виходить із рамок,
Немовби відлуння лихих протиріч.
І те, що цвіло, переходить в занепад.
А те, що буяло, упало в труху.
І нас поглинає ненависті невід
2025.04.04
21:17
Нестерпілось, незлюбилось,
навіть уві сні...
Ніч заквецяла чорнилом
зорі чарівні.
Вітер хмари поганяє
пружним батогом...
Сніг пухнастим горностаєм
стелиться кругом.
навіть уві сні...
Ніч заквецяла чорнилом
зорі чарівні.
Вітер хмари поганяє
пружним батогом...
Сніг пухнастим горностаєм
стелиться кругом.
2025.04.04
21:16
І
Ніколи кажуть не кажи, – ніколи.
Не має сенсу парадигма ця,
немає ні початку, ні кінця
абсурду, що вертається по колу
сансарою во ім’я гаманця.
Америка «кришує» Україну
як рекетир і поки тліє край,
Ніколи кажуть не кажи, – ніколи.
Не має сенсу парадигма ця,
немає ні початку, ні кінця
абсурду, що вертається по колу
сансарою во ім’я гаманця.
Америка «кришує» Україну
як рекетир і поки тліє край,
2025.04.04
19:13
«Чому розладналися твої заручини з Томом?»
«Бачиш, він обдурив мене: казав, що є фахівцем з печінки й нирок,а насправді працює в м’ясній лавці».
2
«Чому ти не відповіла на мій лист?»
«Я не отримала його. З іншого боку, мені не подобається, що в ньому
2025.04.04
12:06
В міцних обіймах прохолоди
Після тягучого дощу
Хвилюються Дніпрові води
Розходяться Дніпрові води
По змоченому згарищу.
Віки прокочуються ними
І чайки звично ґелґотять
Середньовічні довгі зими
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Після тягучого дощу
Хвилюються Дніпрові води
Розходяться Дніпрові води
По змоченому згарищу.
Віки прокочуються ними
І чайки звично ґелґотять
Середньовічні довгі зими
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Іншомовна поезія):
2024.11.26
2024.05.17
2023.04.01
2022.03.19
2022.01.12
2021.12.22
2021.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Лазірко /
Іншомовна поезія
I don't feel pity for myself
ДоРТвЂВВатРцвсоціальну Р В Р’В Р РЋР’ВВережу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
I don't feel pity for myself
(Translation of Ihor Pavlyuk "СЕБЕ НЕ ХОЧУ ЖАЛІТИ")
As for myself – I don’t feel pity…
And slothful to have pity on mankind.
I left behind made from the flowers wine,
And murky sweetness – a woman’s beauty.
Look at this Moon – an eve is tepid.
A morning’s cold – just stare at coming Sun.
Somewhere near borders with Iran
The shoulders of my friend were fretted.
I think I have betrayed my living –
just sold myself to poems, painting falls.
And Faust, the old man laughs receiving:
“It could be even worse.”
12 March 2010
(Original text below)
СЕБЕ НЕ ХОЧУ ЖАЛІТИ
Себе не хочу жаліти.
А людство жаліти ліньки.
Позаду – вино із квітів
І темна солодкість жінки.
На Місяці – теплий вечір.
На Сонці – холодний ранок.
І друга мойого плечі,
Прострілені під Іраном.
Я зрадив життя, здається, –
Продався осіннім віршам.
А Фауст старий сміється:
«Могло бути навіть гірше…»
As for myself – I don’t feel pity…
And slothful to have pity on mankind.
I left behind made from the flowers wine,
And murky sweetness – a woman’s beauty.
Look at this Moon – an eve is tepid.
A morning’s cold – just stare at coming Sun.
Somewhere near borders with Iran
The shoulders of my friend were fretted.
I think I have betrayed my living –
just sold myself to poems, painting falls.
And Faust, the old man laughs receiving:
“It could be even worse.”
12 March 2010
(Original text below)
СЕБЕ НЕ ХОЧУ ЖАЛІТИ
Себе не хочу жаліти.
А людство жаліти ліньки.
Позаду – вино із квітів
І темна солодкість жінки.
На Місяці – теплий вечір.
На Сонці – холодний ранок.
І друга мойого плечі,
Прострілені під Іраном.
Я зрадив життя, здається, –
Продався осіннім віршам.
А Фауст старий сміється:
«Могло бути навіть гірше…»
ДоРТвЂВВатРцвсоціальну Р В Р’В Р РЋР’ВВережу- LiveJournal
- ВКонтакте
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2589 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2589 seconds