Я на сповідь піду до старої церковці-небоги,
де нема вже ні ангелів, ні херувимів, ні зла.
Заросла споришем та вузенька стежина до Бога.
Тільки слід від ноги відпечатав прощення тепла.

Я на сповідь піду, пригадаю в дорозі провини,
і зніму діадему на заздрість друзяк-королів.
Я до слова спішу, я очистити душу повинна,
бо вона зашкарубла від давніх гріхів-мозолів.

Ця церковця давно вже не бачила слави молебнів.
Ні отця тут, ні пастви не видно й не чути давно.
І Святії Дари не звертають нам очі до неба,
і не ллється у чашу причасну святеє вино.

Не запалюють свіч тут за ласки чи спокій блаженний.
А вівтар все чекає, коли ж тут зберуться утрьох.
На дзвіниці не будить ніхто вже величнії дзвони.
Тільки вітер гуде…Віра в світло, і небо, і Бог.

Я на сповідь прийду. А сумління гірке-полинове.
Світло в кроні дерев, у повітрі, у співі дощу.
Ти пробач мені вірність, моя непокірна любове.
Ти прости мені, Господи. Я його також прощу.

2010